Щовесни українців турбує одне й те саме питання. І це не вибори, ба навіть не посівна. Це питання про перенесення вихідних. Який новий фокус із травневими святами вигадає Кабмін? Які дні доєднають до 1-го, а які – до 9-го травня? Переноси різні, але результат один – щоразу ми отримуємо два практично неробочі тижні на початку місяця. А все через те, що наші діди зламали хребет фашистському звірові.
Діди, до речі, 9 травня працювали і тільки ввечері дозволяли собі сто грамів за Перемогу – бо завтра знову на роботу. Але то нічого. Те, що діди недовідпочивали, ми відпочинемо!
Цікаво, що ані Сталін, ані Хрущов, які безпосередньо керували війною, не вважали Перемогу приводом для великих святкувань. І тільки Брежнєв встановив у цей день постійний вихідний, почав проводити помпезні паради та регулярно нагороджувати себе-коханого бойовими орденами.
Пам’ятаєте Левка Боровиковського?
– Таки ми витягли! – сказав Комар Волам,
Що витягли з багна воза з снопами.
Буває часто так між нами –
хто робить, той мовчить, а вірять брехунам.
Отже країна урочисто святкувала і пошепки дивувалася: "Дивіться, як живуть німці, а як – ми. То хто кого переміг?".
І справді. Сьогодні, країна-переможець, СРСР, зникла з мапи, а переможена Німеччина знову об’єдналася. Україна ж, так само, як Білорусь та країни Балтії стала незалежною. Тому саме для них питання про сутність Перемоги постає нині якнайгостріше.
Бо так чи інакше ці країни брали участь у Другій світовій, втрачали людей, ресурси, мали навіть свої підпільні армії – а тепер їм відмовляють у статусі "сторони" військових дій, навіть позірному.
Не були українці стороною, і білоруси з естонцями не були. Вони залишилися осторонь Другої світової – попри те, що бойові дії відбувалися на їхній території. Так буває – у тебе в хаті війна, а ти осторонь.
Однак, якщо ми – осторонь, то чому так завзято святкуємо Перемогу?
Може, віддавши належну шану загиблим, варто все-таки спробувати розібратися з результатом війни для нас, українців?
Свого часу галльський ватажок Бренн захопив Рим і наклав на нього контрибуцію. Римляни стали обурюватися її завеликим розміром, і тоді галл поклав на терези свого меча і зауважив мовою міжнаціонального спілкування: "Vae victis!". Тобто "лихо переможеним".
Бо ще з давніх-давен переможця від переможеного можна було відрізнити за наявністю здобичі, яку політкоректно іменували "контрибуція". Хто її отримує, той і переможець.
Тож якщо у політичній системі координат шукати правди про результати Другої світової не доводиться, – давайте просто оцінимо, що ж отримала Україна від Великої Перемоги. Саме тоді, здається, і маємо шанс зрозуміти, чи програли ми, а чи виграли.
Отже, головним призом для України-переможниці став... Голодомор 1947-го року. Кількість жертв його оцінюється в мільйон, і постраждали передусім східні, радянські землі, люди з яких воювали з німцями у лавах Червоної армії. Своїм героїчним подвигом вони вибороли собі і своїм родинам право... померти з голоду.
Звісно, не на такий скромний результат очікували організатори Голодомору – комуністи. Вони вже мали досвід 1933-го і, безперечно, планували перевищити його результати – перевиконати, так би мовити, п’ятирічку.
Але тут втрутилася УПА, яка у відчайдушному героїчному зусиллі – зброєю, агітацією, організацією селян – зірвала виконання розверстки по смертях.
Ця "війна за хліб", яку повсталі селяни виграли у надпотужної машини НКВД та Червоної Армії, є, мабуть, найславетнішою перемогою УПА, Подвигом з великої літери. І саме за цей Подвиг вояків УПА дехто іменує зрадниками та звинувачує у співпраці з Гітлером.
Слава героям, які грудьми захистили Україну від повторення Голоду-33!
Хай нас виправлять історики – але під час німецької окупації голодомору в Україні все-таки не було. Загарбники реквізували продовольство, точно так, як це раніше робили комуністи. Людей уганяли в Німеччину, точно так як комуністи – в Сибір. Недоїдали – але голодомору не було. Право вмирати голодною смертю українці отримали тільки разом із Перемогою.
У своїй секретній доповіді на ХХ з’їзді Хрущов зізнався, що в Кремлі розглядалася ідея на честь Перемоги над фашистами вивезти українців до Сибіру – точно так, як чеченців чи кримських татар. Завадила тільки кількість – забагато їх було, українців – тих самих, що зламали хребет фашистському звірові. Вагонів не вистачило б, та й місця, куди вивозити, не знайшлося.
Саме тому, певно, і вирішили вдатися до іншого перевіреного засобу – заморити голодом. В подяку за перемогу над фашистськими нелюдями.
Цікаво, що згадані фашистські, а точніше – націонал-соціалістичні нелюди, ні до чого подібного не додумалися. Вони розуміли, що українські люди мають певну цінність, а тому вивозили їх до Німеччини на роботу.
З 2,8 мільйонів вивезених з СРСР "остарбайтерів", 2,2 мільйони складали саме українці. А після Перемоги ті, що вижили таки у німецькому рабстві, повернулися на рідну землю, щоб потрапити у табори як "зрадники" або ж вмерти від голоду в 1947-му. В нагороду за мужність.
До речі, про остарбайтерів. За перші повоєнні роки з території Польщі до України було переселено 480 тисяч українців – у колгоспне рабство, за трудодні, без права отримати паспорт.
Нам скажуть, що вони переселялися добровільно – але й у остарбайтери спочатку брали добровольців. А в ході операції "Захід", якою керував згаданий вже Хрущов, з українських сіл силоміць вивезено 76 тисяч.
Чим їхня доля краща за остарбайтерську? Та й з іншого боку кордону брати-поляки вивезли сто п’ятдесят тисяч українців в ході операції "Вісла" – щоб і духу українського не лишилося на українських землях переможної Польщі.
Загалом же радянською владою із "звільненої" Західної України було вивезено на заслання та у табори півтора мільйони людей.
Дані про те, скільки східняків "визволителі" посадили як ворогів народу, знайти не вдалося, але про одного ми знаємо точно – бо це був наш дід.
А проте в Україні живуть не тільки українці.
Ми знаємо, що німецькі загарбники знищили десятки тисяч українських євреїв – "ворогів Німеччини за національною ознакою". Цей факт усі оцінюють однозначно.
А радянські визволителі за три дні вивезли з Криму усіх кримських татар – майже 200 тисяч, і до 40% з них загинуло в нелюдських умовах. Через те, що це – "народ-зрадник". Відчуйте різницю, якщо зможете.
До речі, тих кримських татар, які воювали з німцями у лавах Червоної Армії, відправили на заслання просто з військових підрозділів, без заїзду до Криму. Як нагороду за героїзм.
Ну а разом з татарами "зачистили" сонячний півострів і від інших національностей – болгар, греків, вірменів та ромів (циган). Символічно, що у циганському питанні радянські і німецькі ідеологи знайшли повне взаєморозуміння.
Отже, підводячи сумну статистику, можемо сказати, що на 2,2 мільйони вивезених остарбайтерів радянські переможці відповіли як мінімум 2,5 мільйонами вивезених, переселених у колгоспне рабство. Славні переможці випередили клятих окупантів у всьому – тому й перемогли.
Тут варто згадати, що 20% воїнів героїчної Червоної Армії складали українці. А отже вони, перемігши фашистського звіра, отримали у нагороду голодомор, виселення, репресії та колгоспну неволю. Така от контрибуція.
Тож дозвольте врешті напряму звернутися до аматорів святкування Перемоги.
Шановні!
У вихідний, якого ви не заробили, обмотавшись орденськими стрічками, якими вас не нагороджували, та піднімаючі "наркомівські" сто грамів, яких ви ніколи не нюхали, налийте чарку і за них – мільйони убитих, репресованих, виселених. За безневинні жертви Перемоги.
Лихо переможцям! Vae victoribus!
http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/9/6964130/ |