Санскрит — мова праукраїнська

Учені різних країн взагалі стають все більш одностайними в переконані, що саме на наших теренах виникла найбільш прогресивна й потужна серед земних цивілізацій індоєвропейська культура й найбільш довершена родина мов – так звані арійські (індоєвропейські) мови.

Жодна планетарна мова не оповита таким серпанком загадковості й пошанівку, як санскрит. Його називають прамовою людства, священною мовою, мовою богів.

Лише з 1762 р, коли англійці загарбали Індію, до вчених світу почали надходити відомості про санскрит як мову священних книг, а отже, як найбільш давню мову планети.

І вже зовсім приголомшили світову громадськість новітні дослідження, які показали, що і санскрит, і шумерська мова виникли на берегах не тільки Гангу й Інду, Тигру чи Євфрату, а й Дніпра й інших могутніх українських рік...

Учені різних країн взагалі стають все більш одностайними в переконанні, що саме на наших теренах виникла найбільш прогресивна й потужна серед земних цивілізацій індоєвропейська культура й найбільш довершена родина мов – так звані арійські (індоєвропейські) мови.

Це настільки приголомшливо, що наші вчені до цих пір не можуть отямитися і прийняти цей щедрий дар світової наукової думки.

Перед тим як потрапити в індійські праліси, санскрит тисячоліттями звучав на нашій священній землі.

Із великим зацікавленням і прихильністю зустрічає український загал монографію Василя Кобилюха “Українські козацькі назви в санскриті”.

Санскрит, чомусь “принципово” не вивчають в університетах і не досліджують у наукових інституціях. Як, до речі, і шумерську мову, Досить буде сказати, що А. Кифішин, єдиний у всьому Радянському Союзі, міг читати всі види клинописів.

І це тоді, коли після його революційних відкриттів і після студій В. Кобилюха, стало всім зрозуміло, що без санскриту й шумерської грамоти в історії України нема чого робити. І якби не дарунок долі в образі Кифішина, скрижалі Кам’яної Могили так і залишилися б непрочитаними...

А тим часом для повного їхнього опрацювання, за його ж підрахунками, Україна повинна мати щонайменше 100 знавців клинописів. Так, мабуть, і не менше, санскритологів.

І ми з жалем нині дивимося, як не знаючи санскриту, наші етимологи виводять родовід українських слів з яких завгодно мовних загумінків – і грецьких, і турецьких; і єврейських, а тільки не з праукраїнських.

А тим часом, першокорінь їх закарбовано на скрижалях санскриту. І доки наші лінгвісти не опанують цю мову жерців-волхвів, вони в своїх етимологічних борсаннях демонструватимуть те ж жалюгідне неуцтво, що й нині.

Олексій ГУБКО