Економіка – це всього лиш грошовий вияв політики і культури

1. Я б не впаковувала більшости наших теперішніх суспільно-політичних розмов у так званий московський кредит на 15 млрд. дол. чи псевдозменшення ціни на газ. Це логічні рішення між рабом та хазяїном. У цьому нема жодної трагедії, а холодна закономірність взаємин, що вичерпаються лише зі зміною суспільної свідомости в Україні: від колоніяльної до національної, а отже, кардинальної зміни владної політичної псевдоеліти. Ці зміни найочевидніше творять і демонструють майдани по всій країні. У цьому наша сила і перспектива. Натомість Янукович послідовний у своїй залежності та рабстві, з чим ми його, звісно, вітаємо. У мислення цієї людини не вміщаються поняття державного чи національного інтересу. З зони вийшов – її принципами і діє.

2. На гадку спадає анекдот, почерпнутий із книжки нашого знаменитого сатирика Євгена Дударя:

- Ізя запитує Мойшу: "Як мені стати Наполеоном?"

- Для початку треба стати французом.

Запитання риторичне: чи може Янукович стати українцем, якщо він є президентом всього лиш партії регіонів та комуністів? У рік смерти Тараса Шевченка на першій сесії італійського парламенту прозвучала базова думка щодо всього державотворення: "Тепер, коли ми створили Італію, - треба створити італійців". Українці натомість остаточно створяться тоді, коли думка про первинність економічного чинника не збиватиме з ніг усвідомлення, що економіка – це всього лиш грошовий вияв політики і культури. Натомість політика з грецької – це "суспільна справа". Неполітична економіка – це така сама "суперечність у визначенні" (за Іваном Франком), як "неполітична культура", "неполітична освіта", "неполітична церква", "неполітичні громадські об'єднання" тощо.

3. На всі складні запитання сучасного розвитку дає відповідь ненав'язлива учителька нашого життя – історія, зокрема підписані злощасні Коломацькі статті 1687 року між московськими царями та гетьманом Іваном Мазепою. У 19 статті цієї угоди йшлося про злиття двох народів українського та російського в єдине ціле, а також вилучення самого поняття Гетьманату як форми існування Козацької держави. Мазепа підписав це на початку свого політичного шляху, що закінчився переможною поразкою проти московського царя Петра. Хоч як було складно, але ці статті не вдалося втілити в життя, бо щоразу повставав ген української свободи у найрізноманітніших проявах, аж до сьогоднішньої майданівської Київської Січі. Отож залишімо печаль для тих, хто заслуговує на неї. Собі залишімо радість нашої боротьби і змагання з КОЛОНІЯЛЬНИМ ЗЛОМ. Цікаво, що підписання цих Коломацьких статей завершувалося цинічним оксюмороном: "Приемлем с радостью". Обертаймо наші проблеми у задіяння приспаних можливостей. Хто зупинився, той зійшов з політичної дистанції. НЕ ДОЧЕКАЮТЬСЯ. З радістю це стверджую. Коли штормить у політиці – перемагає той, хто має рівновагу у голові та серці.