Приїхав з Ізраїлю, щоб захищати Україну

Ярослав Теряник народився в Полтаві у 1994 році, у 2000-му пішов у перший клас. Навчався там до 8-го класу, а потім разом з батьками через сімейні обставини переїхав до с.Келеберда Канівського району. Після закінчення школи вступив до Канівського училища культури і мистецтв на відділ режисури. Після закінчення навчання поїхав в Ізраїль до сестри, там працював, пройшов спецслужбу в армії цієї країни, планував залишитися там — оформляв документи на постійне місце проживання в Ізраїлі.

Та всі плани юнака змінили події, які відбуваються в Україні...

Про цього українського хлопця, який виїхав в Ізраїль на постійне місце проживання і повернувся в Україну, щоб її захищати у важку годину, я дізнався випадково від хорошого знайомого. Коли телефонував Ярославу аби домовитись про зустріч, у слухавці почув не звичні гудки виклику, а гімн України...

— Коли почалось це заворушення в Україні, мені стало прикро від того, що робиться в країні, яку я люблю. Я приїхав сюди і пішов в військкомат проситися добровольцем у зону бойових дій, — розповідає Ярослав під час нашої зустрічі. — Мені запропонували в військкоматі контрактну службу. Зараз я оформляю документи і найближчим часом їхатиму в зону АТО...
В процесі розмови, Ярослав сказав, що він їхатиме в зону АТО, маючи вже дещо з військового обмундирування — власну військову форму, якісний бронежилет...

— Що б ви сказали, звертаючись до чоловіків призовного віку, до тих, хто має досвід проходження служби в гарячих точках? — запитую Ярослава.

— Я б їм сказав, що не треба боятися — потрібно відстоювати свою країну. Я розумію, мені в моєму віці страшно туди йти, всім страшно туди йти. Але треба вже йти. Саме зараз туди треба йти, щоб пройти цю військову підготовку саме зараз. Не дай Боже, все це розгорнеться в країні в крупних масштабах — тоді забиратимуть усіх і кидатимуть на передову як живе м’ясо.

— Коли і куди ви їхатимете після завершення процедури оформлення документів у військкоматі?

— Думаю, що вже в кінці цього тижня поїду. Спочатку, як мені сказали, — в Житомир в 95-ту аеромеханізовану бригаду ПДВ, там — тиждень-два підготовки, а потім — в зону бойових дій.

— В Ізраїлі ви проходили військову службу. Яка військова спеціалізація у вас там була?

— Я проходив там службу в диверсійних військах, в умовах, наближених до бойових, — говорить Ярослав. — Нашу групу закидали в розташування умовного ворога, де ми мали знайти центральну базу противника і зсередини її знищити. І те, що я пройшов в армії Ізраїлю, мені, безперечно, стане в нагоді під час служби в зоні АТО.

— В ізраїльську армію ви пішли з власної ініціативи?

— Так. Я планував залишитись в Ізраїлі на ПМЖ, і документи вже були готові для оформлення постійного місця проживання в цій країні.

— Як ви ставитесь до Майдану і подій, які відбувались в Україні до початку бойових дій?

— Майдан я пройшов від початку до кінця, — говорить Ярослав. — Був я на передовій на Майдані. Але нинішній Майдан— це безглуздя. Під час ТОГО Майдану там були якісь закони, якісь правила. А зараз що там? Зараз там просто сидять люди, яким немає чого робити. Я розумію, що там мають бути люди, але не так, як там відбувається зараз: ходять з битами, пиячать... Ну куди це годиться? Під час ТОГО Майдану якби в тебе “унюхали” алкоголь, тебе б звідти вигнали, а зараз...

— Як ставляться ваші батьки до вашого вибору стосовно служби в зоні АТО?

— Батько сказав, що гордиться моїм вибором, сказав, що розуміє, куди я йду. Коли ми сьогодні їхали в Канів, він мені сказав, що буде оформляти документи на партизанський загін... Мама, звичайно, кожен день мене благає, щоб я туди не їхав. Але це мій вибір і я вже так вирішив — треба щось міняти...

— Ну що ж, Ярославе, я хочу побажати вам від імені всіх канівчан, від імені українців удачі, повернутися після служби здоровим, і щоб все ваше життя склалося добре!

— Дякую.

P.S. Ми домовились з Ярославом, що коли він повернеться з місць бойових дій, зателефонує мені і ми продовжимо нашу розмову.

Валерій РЕВА, газета ВІКА №38, вересень 2014