Народ і військо в нас єдині

Актуальне інтерв’ю

Народ і військо в нас, дійсно, єдині

День Збройних сил України відзначається 6 грудня вже не один рік. Проте, будучи представником старшого покоління, я все намагалася привітати свого чоловіка, синів, друзів і знайомих  23 лютого. І лише цього року, після нав’язаної нашими колишніми братами  війни, після того, як щодня і щохвилини нас захищають українські захисники Вітчизни, я остаточно усвідомила: то вже не наше свято, все те в минулому  і привітала усіх знайомих чоловіків із святом.

Минулого тижня вантажний автомобіль, навантажений продуктами харчування, теплим одягом,  бочками для пального, буржуйками та іншими речами, необхідними на війні, відбув у зону АТО, на місце дислокації нещодавно створеного 90-го окремого аеромобільного батальйону 81 аеромобільної бригади. Тож гостинці від мешканців Канівщини до Дня захисника Вітчизни отримують у ці дні і учасники АТО 90-ї окремого аеромобільного батальйону, який зараз знаходиться в районі Костянтинівки Донецької області.  Доставив його командир одного із взводів цього батальйону Віктор Піддубний (прізвище змінене). Нам вдалося поспілкуватися із взводним і завдати йому кілька запитань.

–Почнемо з головного: що сьогодні потрібно нашим хлопцям у зоні АТО?

–Насамперед, дякую усім жителям Канівщини за допомогу. З таким народом ми обов’язково переможемо. Ми кілька днів добиралися до вашого міста. Наш автомобіль «розсипався» біля Кагарлика. Так до нас відразу під’їхали місцеві люди, стали допомагати, зупинялися проїжджі автомобілі. Пізно увечері ми приїхали в Канів. У магазині «Залізяка» нам безкоштовно дали запчастини, Володимир Буряк прислав спеціаліста, канівчани привезли кілька бочок для пального, Володимир Телеганов – чотири буржуйки. Одним словом – скрізь відчувається бажання людей допомогти нам у всьому.

 Що ж до того, що сьогодні потрібне у зоні АТО, то це продукти харчування, теплі речі (носки, флісові світри, термобілизна, шапки, рукавиці, теплі берци, кожухи (згодяться навіть далеко не нові), каски,  буржуйки, хімічні грілки у взуття, кишені, бочки 200-літрові для пального та багато чого іншого.

Ніде правди діти, нас взувають і одягають волонтери або це ми самі робимо, наші родичі. Ну що мені пара носків та  бушлат чи камуфляж синтетичний на синтепоні 48 розміру, коли у мене 64. Постій на морозі у синтепоні – задубнеш, пробіжися – відразу мокрим станеш, потім змерзнеш. А каски 1943 року 1 класу захисту для чого можуть сьогодні знадобитися? Правда, вони (не смійтеся) сертифіковані в Україні. А що бійцеві з того, що вона сертифікована, коли нею тільки воду носити? Йому б потрібно несертифіковану німецьку «Куберт» чи «МК-6», щоб життя врятувала. Тож все, що на мені, придбане за свої кошти, волонтерами, друзями, родичами. Окрема мова про волонтерську організацію «Крила фенікса». Вона організувала свою сітку по всьому світу. Не можу не згадати добрим словом канадців українського походження із Торонто: поліцейські , вчителі, лікарі, домогосподарки, пенсіонери. Вони самі купують на базах військове обмундирування, взуття і передають через волонтерів нам. Українець із Лондона купив приціл і радіостанцію на наш батальйон.

До речі, у нашому батальйоні, служить і Ваш земляк Анатолій Чупилка. Поки що бойове хрещення він не приймав, але в солдата все це попереду. Як нам стало відомо у батальйоні, канівчани зібрали більше 500000 гривень для придбання тепловізора для 3-ї роти, де служить Анатолій. Більше 50000 гривень для придбання тепловізора зібрали дружини офіцерів нашого батальйону. Тож я хотів би зустрітися із канівськими свободівцями, які збирали ці кощти, щоб домовитися з ними про об’єднання наших зусиль. Бо хороший тепловізор за 110000-120000 гривень нам потрібний сьогодні, а не через два-три місяці, коли  усі окремо зберуть кошти. На карту щохвилини ставиться  життя Іваненка, Ткаченка, Перебийніса – чийогось сина, брата, чоловіка, яких ми відправляємо на бойове несення служби в Донецький аеропорт. Тепловізор – дуже дорога річ, ціна його – вражає. Але коли дивишся як завдяки цьому приладу рятуються життя молодих хлопців – радієш. У нас в одній роті вже є тепловізор за 87000 гривень, але цього на батальйон замало.

Чи піднімали ви питання забезпечення військових сучасними спорядженням  перед вищим  керівництвом?

– Хіба раз, відповідь одна – вирішуйте своїми силами. Коли наша перша колона вирушила у зону АТО їм видали каски високого ступеня захисту, тільки б/у, ті, що ще не так давно були на чиїсь голові. Думаю, Ви все зрозуміли...

–За час бойових дій у вашому батальйоні багато загиблих та поранених?

–Є один вбитий і два поранені: один загинув, двоє – поранених. Та для нас смерть кожного бійця це важка втрата, бо це патріот нашої держави, це прекрасна людина, це чийсь син чи батько. До речі, у нашому батальйоні багато майданівців. Але в порівнянні з іншими нам ще везе.

–       Вікторе, розкажіть кілька слів про себе, а ще6 чи є у Вас приємні спогади за час служби в АТО?

–       Я мирна людина. Маю сім’ю, свій бізнес, невелике виробництво. Але коли я став потрібний країні –  пішов в АТО. З цікавих випадків, розповім той, що стався з нами у Дубно Рівненської області. Нам надійшла команда доставити в зону АТО військові автомобілі, що зберігалися там на складі. Дісталися ми туди пізно увечері. До машин, а 10 акумуляторів не вистачає. Де їх брали, як їх звозили з усієї області, не скажу, задіяна була уся область з десятої вечора до двох годин ночі, але їх таки знайшли і о другій ночі ми вирушили у зворотному напрямку.

–       Ну що ж, щасливої Вам дороги, їдьте з Богом !

–       Дякую, обов’язково передам привіт з рідної землі і найкращі вітання вашим землякам, адже у нашому батальйоні служать ще кілька канівчан. Хороші  хлопці, з честю пройшли бойове хрещення.

Катерина ЧЕРНЯК, член Національної спілки журналістів України.