Цей світ уже не вірить в чистоту Цей світ уже не вірить в чистоту
Ні подихів, ні поглядів...Тим більше
Не вірить він у музику святу,
Кохання дотик променем і віршем...
У щиру безкорисливість плеча,
Готового підтримати сердечно.
Такий вже час... такий свавільний час,
Що робить нас рабами,безперечно...
Рабами тих, хто думає "не так",
Рабами тих, хто "все про тебе знає"...
І носиш душу зренену навспак
(Її вже, певно, й Ангел не впізнає)...
Цей світ уже сказився від тривог,
Глибоких травм і неземної люті...
Тут потайки щодня ридає Бог
Над душами, що кригою закуті...
То що ж у цьому світі я роблю?
Ліплю себе?
Ловлю себе?
Шукаю?
Скоріш за все - приречено люблю...
Відмолюю.
Малюю.
Оживляю...
Світлана Костюк |