Громадське обговорення творів, поданих на літературний конкурс імені Олекси Кобця

Оргкомітет конкурсу з присудження літературної премії імені Олекси Кобця пропонує увазі читачів твори зі збірок авторів, поданих на конкурс.

Вірші зі збірки «Моє  джерело» Віри Носенко

 Моє  джерело

Коли устами спраглими краплину

Я жадібно ковтаю з джерела,

Ковтаю сіль землі і гіркоту полину,

Життя –  я повну чашу надпила.

Щоденно – п’ю, щоденно – надпиваю,

Щоб від землиці силу й смак відчуть.

Життям своїм –  ці краплі називаю,

Що з джерела у кров мою течуть.

Це – життєдайні краплі мого серця,

Спраглій душі – це подих свіжий, чистий.

Жагу життя, здоров’я від джерельця,

П'ю переможно, свято й урочисто.

Я припадаю до землі святої,

Із вдячністю – схилю своє чоло,

За те, що в спрагу мене щедро поїть

Водою життєдайне джерело. 

                                15.05.2006

 Україна твоя і моя

Моя Україна – це в лузі калина.

Моя Україна – це спів солов’я.

Моя Україна –  це мова єдина,

Це мамина пісня  моя і твоя.

Моя Україна  – це шепіт колосся.

Моя Україна – це синє Дніпро,

Це пісня лісів і полів в стоголоссі

Про щастя, про мир і добро.

Моя Україна – це поле безкрає,

Це гори Карпат і глибокі моря,

І в східних степах, і в козацькому краї

Одна над Вкраїною сходить зоря.

Моя Україна рушник вишиває:

Узор волошковий і мальва цвіте.

Моя Україна стріча короваєм

Шановних, поважних і любих гостей.

Моя Україна – це рідная ненька,

Це рід український, велика сім’я,

Це яснеє сонце, що встало раненько,

Це все – Україна  твоя і моя.

Люби Україну – свою Батьківщину,

Свій прапор і герб, що на сонці сія.

Шануй рідну землю, святу і єдину,

Бо це –  Україна твоя і моя!

                                              24.08.2008

 Сповідь  Кобзарю

Дорога від Успенського собору,

Веде понад Дніпром дороговказ:

Це –  «шлях останній», на Чернечу гору,

Де спочиває Батько наш –  Тарас.

Стоїть Кобзар у роздумах досвітніх

Над хвилями Славутича-Дніпра,

Вчувають його думи заповітні

Степи, лани і Канівська гора.

Тараса постать – Велич над світами, 

Що височить на сірому граніті.

Та дух свободи вільними вітрами

Нас кличе в невмирущім «Заповіті»!

А ні один –  нас не поставить на коліна,

Не зможе народ – у неволі  тримати.

Не буватиме більше моя Україна

У кайданах і в казематах !

Не удасться нікому моє вільне слово

В ґратовану клітку закрити.

Кобзарю, Твій дух  підіймає нас знову

Свободу свою боронити !

Спасибі Тобі, наший Світлий Пророче,

Ти бачиш, з небес, нас щоднини.

Ми знаєм :  як сильно і дужо Ти хочеш,

Щоб ми вберегли Україну !

Клянемось Тобі, кревний  Батьку-Тарасе,

Що клич у нас буде віщальним  :

За Волю, Свободу, незборену часом,

За  Неньку-Вкраїну  і Канів !

                                               24.10.2011

 Предковічний і молодий Канів

Хвилі котять води сивого Дніпра,

Пломеняться свічами у цвіту каштани,

Тут – Свята й Велична Чернеча гора,

І наймиліший серцю красень – рідний Канів.

Б’ються хвилі Дніпра в береги,

Зародився з роси і туманів.

Рідний краю ти мій дорогий,

Предковічний і молодий Канів!

Мальви знов квітують високі, стрункі,

Гай у  щебетаннях, у пісні солов’їній,

Садочки у трунках  медово-п’янких,

Отут – найзапашніше місце в Україні.

Берізки над водою чешуть коси,

Листя уколисує дуба  край діброви…

Тут – Родень заснували предки-роси,

І кревно  вберігали край свій калиновий.

Викупає сонце  ранок у Дніпрі,

Промені виблискують в бархатнім тумані.

Такий  мальовничий  у кожній порі : –

Наш милий і чарівний, благовісний  Канів!

Гордимось славетним Шевченковим краєм, 

Словом Кобзаревим – вікопомне часом.

Батьком і Пророком навік узиваєм,

Славим невмираючий  «Заповіт» Тараса!

Б’ються хвилі Дніпра в береги,

Зародився з роси і туманів.

Рідний краю ти мій дорогий,

Предковічний і молодий Канів!

                                              30.11.2011