Людомор як філософія

Відколи нам відкрився доступ до темної драми Голодомору в Україні, постало багато питань.

Хто це скоїв? З якою метою?

Яке місце займає Голодомор в історії України?

Які наслідки - демографічні, політичні, моральні?

Які уроки - для сучасників і нащадків?

Чому питання про геноцид порушили чужинці?

Чому головні книги про голод написано на Заході?

Чому там наполегливо ставлять питання про геноцид?

Чому в Україні досі є опір визнанню страшної правди?

У міру заглиблення в матеріяли живих свідчень починаєш бачити живий зв'язок теорії клясової боротьби з фізичним ни­щенням людей і усього їх спадку, з нищенням духовної спад­щини, з руйнуванням усього людського в людині, в її почуттях, в поняттях. Людоїдство і самоїдство на різних рівнях є кінце­вим вислідом матеріялістичної "теорії клясової боротьби" і "ліквідації ворожих кляс". Розпад сакральних понять веде до розпаду моралі, а заміна принципу любови ненавистю веде до розпаду суспільства, сім'ї, до виродження особи.

Сьогодні читача жахають випадки людоїдства. Але якщо вдуматися - це були не випадки, а радше характер усієї системи влади. Якщо божевільна від мук мати поїдає свою дитину - це відома хвороба, описана психопатологами.

Вдумайтесь в мову українського села 1933 року. Хліборо­бові кажуть: "Якщо не підеш в комуну - тебе з'їмо"; "Коли на­збирався актив у сільраді, на кого пальцем ткнули - того з'їли"; "Ледарі та п'яниці трудящих людей винищили". І то буквально. "Яєшню їсть і каже: "І яєшню з'їм, і тебе, Оришко, з'їм". І за­писує ту Оришку в куркулі - з правом і вигнати з хати, і вбити, і арештувати. "Комуна поїла все, тоді давай один одного їсти".

Таких спогадів багато у книзі Бориса Ткаченка "Під чорним тавром". Тут переносне значення слова "з'їсти" переростає в буквальне: людину душать, з людини роблять труп. А далі -вже неістотно. І це влада: від Сталіна - аж до буксирної бригади й сільських собачників. Це один ланцюг. Бо є вказівка зверху — ліквідувати людей якнайбільше. Коли пише Роберт Конквест у книзі "Жнива скорботи" про те, що куркулів тоді на селі не було, то сприймаєш це як узагальнення. А коли читаєш спогади про "куркулення" роботящого батрака, то розумієш, що "кля-сова боротьба" звелася до узаконеного поїдання імущих, по­рядних, господарніших, культурніших, яким собачники зазд­рили.

Більше того, бачиш, як сама клясова ідея матеріялізується у всій своїй нелюдській наготі. У страшному експерименті з людини облітає під великим тиском усяка мораль і культура, залишається щось сатанинське, чого не назвеш звірячим, бо у звіра є також якісь звички й обмеження. А тут - скажений звір!

У спогадах це виопуклюється, бо майже всі говорять про виродків, яких було, може, кілька відсотків, так само, як людо­їдів...

І одурілі від голоду, і озвірілі від щоденного насильства -це люди, чия психіка не витримала надмірного тиску.

Але між ними є істотна різниця: перші божеволіють від горя і голоду, другі звіріють від вседозволености і тиску злочинної влади, яка дозволяє і заохочує нелюдську жорстокість. Відомо, що лють розпалюється і доходить до пароксизму ненависти. За­клинання з трибуни, одностайні засудження, колективні вимоги розправ, неправдиві осуди, масова підтримка - це той зловісний генератор ненависти, який заряджав морально спорожнілу по­рочну істоту на службі держави. Відповідальність за всі пере­ступи закону брала на себе вища влада. Не забуваймо, що зловісні інструкції згори ставали ще тяжчими внизу.

І тут оголювався споконвічний поділ суспільства, де завжди є люди і людиська.

Традиція, загальнообов'язкова пристойність і страх перед законом, а також церковною владою, стримує. Людей віками стримував страх Божий. Віками Божий Закон вчив порядку.

А тут раптом люди побачили: світ перевернувся! Страх Божий упав - усі стали боятися один одного.

Недолітки стали вчити своїх батьків.

Безбожники стали переслідувати священнослужителів.

Злодії та ледарі виганяли господаря з його хати.

Замість доглядати дітей - їх викидали з хати на сніг.

Замість нагодувати ближнього - його з'їдали.

За вбивство людини не судили, а за три колоски розстрілю­вали.

"Ми в раї пекло розвели", - писав Тарас Шевченко. Чи має стосунок те пекло до філософії марксизму-ленінізму? Чи то така вже людська природа, як кажуть тепер посткомуністи?

Хто людоїд? Той, хто теорію клясової боротьби запровад­жував як фізичне катування людей? Той, кому дали нагана і всі права? Той, хто у відчаї кусав власні лікті і вбивав своїх дітей?

Хіба не очевидно, що ті двоє - жертви людоїда?

У час "безбожної п'ятирічки" людомор був організований централізовано, забезпечений інформаційно і виправданий тео­ретично.

Євген Сверстюк