Як Москва фальшувала Шевченка

Кожний з нас пригадує початок поеми «Катерина»: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями». Офіційні більшовицькі коментарі стверджують, що «москаль» — це «солдат». Але це слово, як ми знаємо, Шевченко вживає в інших місцях для означення національності. І тут московські перекладачі, супроти всяких засад перекладу, обходять це слово, аби тільки не образити почуття своїх читачів. У такий спосіб сфальшовано не тільки поетичні образи, а й думки Шевченка.

Ось приклади з «Розритої могили».

В оригіналі:

Ой, Богдане! 
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну!
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала…

У перекладі:

О, Богдан мой, сын мой милый!
Горе мне с тобою, 
Что ты сделал, неразумный,
С матерью родною?
О, Богдан, когда б я знала,
Что мне жизнь судила,
Я тебя бы в колыбели
На смерть задушила.

В оригіналі:

А тим часом перевертні 
Нехай підростають
Та поможуть москалі 
Господарювати… 

У перекладі:

Но растет уж перевертень…
Вырастет, поможет
Он хозяйничать в отчизне чужаку…

У поемі «Сон», де є такі Шевченкові слова:

То город безкраїй,
Чи то турецький,
Чи то німецький, 
А може, то й московський…

У російському перекладі:

В тот город — не знаю — 
То ли турецкий? 
То ли немецкий?
А может быть, что и русский!

В оригіналі:

Ото дурний! А ще й битий
На квиток повірив
Москалеві. От і читай,
І йми ти їм віри!

Російський переклад:

Вот дурак! Расписке поверил
Чиновничьей! Вот и читай их,
Не теряя веры!

В оригіналі:

Може, Москва випила (Україну)
І Дніпро спустила
В синє море, розкопала
Високі могили —
Нашу славу.

Перекладачі сфальшували так:

Может, выжжена Украина?
Может, Днепр спустили
В сине море? Раскопали
Курганы — могилы, нашу славу?

В оригіналі:

А межи ними і землячки
Де-де проглядають.
По-московськи так і ріжуть,
Сміються та лають
Батьків своїх, що змалечку
Цвенькать не навчили
По-німецьки, — а то тепер
І кисни в чорнилах!
П’явки! П’явки! Може, батько
Останню корову
Жидам продав, доки вивчив
Московської мови.
Україно! Україно!
Оце твої діти,
Твої квіти молодії,
Чорнилом политі, 
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Заглушені! Плач Україно!
Бездітна вдовице!

Перекладено:

А меж ними и землячки
Кое-где мелькают,
По-господски так и чешут 
Да отцов ругают,
Что те, мол, не обучили
Деток своих малых
По-немецки, — а теперь вот
И кисни в чернилах!
Пиявки, пиявки! Отец, может,
Последней лишился 
Коровеньки, чтоб ты русской
Грамоте учился.
Украина! Это твои сыновья родные,
Чернилами политы, 
Под царевой беленой
А немецких темницах
Заглохшие! Плачь, Украина!
Сирая вдовица! 

Поему «Великий льох» теж сфальшовано, позаяк вона є гострим обвинуваченням Москві за лихоліття в Україні:

Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох. 

Перекладачі огидно змі-нили на:

Когда начальство роскопает 
И славный обкрадет подвал…

У Шевченка:

Як Батурин славний
Москва вночі запалила…

Перекладачі сфальшували так:

Как Батурин славный
Рать царева подпалила…

…….…

Ну, а в твоїй Московщині 
Є чим похвалиться?
Чи чортма й тепер нічого?

Перекладено:

А в той земле царевой есть ли
Чем питаться? Иль черт знает,
Как убого?

Читаємо у Шевченка:

Січ… жидвою поросла.
Та й москаль незгірша штука:
Добре вміє гріти руки!

Перекладачі змінили на:

Сечь Немчугою обросла. 
Русские цареви слуги
Тоже греть умеют руки!

У Шевченка:

По-московськи лає…
У московській бані…
Так малий льох в Суботові
Москва розкопала…

Перекладено:

Крепкой бранью осыпает…
Царева баня…
Малый подвал раскопали…

В поезії «Стоїть в селі Суботові» є такі Шевченкові сло-ва:

Москалики, що заздрили, 
То все очухрали… —

Сфальшували на:

Царских слуг объяла зависть,
Все поразоряли.

А в поезії «Чигирине, Чигирине» є слова:

За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра?

Московські перекладачі сфальшували так:

За что же панов рубили?
Орду бесчисленную били?
И острой пикой боронили
Татарам ребра?

Не пожаліли перекладачі й поезії «Слі-пий», де є такі слова:

Як Січ руйнували,
Як москалі серебро, злато
І свічі забирали з Покрови…
Ляхи були — усе взяли.
Кров повипивали!
А москалі і світ Божий
В пута закували…

Російською читаємо:

Как Сечь разорали, 
По церквам оклады-ризы,
Свечи забирали.
Шляхта была и все взяла, кровь повыпивала.
А царица даже воздух
В цепи заковала.

Звісно, поетів вислів «москаль» може означати не лише «солдат», як у «Катерині», а й національність. Може, саме тому в російському перекладі вжито слово «русский». Але чистим фальшуванням позначено ті місця перекладу, де слово «московський» замінено на «царський», «царица», «крепкий» та ін. Безсоромним фальшуванням Шевченка і в тім, що перекладач не хоче показати ненависті Шевченка до Москви і попросту пропускає слова «Москва», «московський» або замінює іншими словами, як от: «Москва випалила Україну і Дніпро спустила в синє море». Коли ж українці «скородили списами московські ребра» у перекладача — татарські. Як же безбарвно і фальшиво перекладено Шевченкове «степи мої запродані жидові, німоті» — «овладели чужоземцы моими степьями».

Як доказ, що Тарас Шевченко словом «москалі» окреслював увесь московський народ, наведемо цитату з передмови Шевченка до другого видання «Кобзаря» 1847 р. (цитуємо не за якимось «сфальшованим» виданням «буржуазних націоналістів», а за повним зібранням творів Шевченка, виданим Академією Наук у Києві 1939 р., том 1, с. 374-375): «Чую, а іноді і читаю: ляхи друкують, чехи, серби, болгари, черногори, москалі — всі друкують, а в нас ані телень, неначе всім заціпило… А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму».

Коли Шевченко виокремлює москалів з інших народів, то це найкращий доказ, що він мав на увазі цілий народ, а не тільки царя, царську вояччину, царський бюрократичний апарат, як це подавали московські перекладачі. Цікавий теж порядок, у якому Шевченко перераховує названі народи. Нам здається, що у тій черзі москалі не випадково на останньому місці — це свідчення справжнього ставлення Шевченка до названого народу.

Фальшуючи Шевченка, спотворюючи світлу пам’ять про нього, Москва ставила перед собою сатанинську мету: поховати вдруге Великого Кобзаря, цим разом уже в духовно-ідеальному розумінні, тобто відірвати Шевченка від українського народу. Тільки так вона могла остаточно змосковщити і поневолити Україну.