Факты, цифры.

Выборы прошлых лет. Во что обходится СМИ свобода слова.
Таблиця 5.1. Голосування по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу на виборах Президента України 31 жовтня 1999 р.

Прізвища, імена, по батькові кандидатів на посаду Президента України, включених до виборчого бюлетеня Kількість голосів виборців, поданих за кожного кандидата на посаду Президента України %
Kучма Леонід Данилович 9 598 672 36,49
Симоненко Петро Миколайович 5 849 077 22,24
Мороз Олександр Олександрович 2 969 896 11,29
Вітренко Наталія Михайлівна 2 886 972 10,97
Марчук Євген Kирилович 2 138 356 8,13
Kостенко Юрій Іванович 570 623 2,17
Удовенко Геннадій Йосипович 319 778 1,22
Онопенко Василь Васильович 124 040 0,47
Ржавський Олександр Миколайович 965 15 0,37
Kармазін Юрій Анатолійович 90 793 0,35
Kононов Віталій Миколайович 76 832 0,29
Базилюк Олександр Филимонович 36 012 0,14
Габер Микола Олександрович 31 829 0,12



Як повідомив Уповноваженого під час зустрічі голова Спілки журналістів України Ігор Лубченко, нині щоденно в 5–6 судах країни розглядаються позови посадових осіб до засобів масової інформації щодо “захисту честі і гідності“.


За даними Спілки журналістів України і Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, у 1999 р. було подано 2258 судових позовів проти ЗМІ з вимогою сплатити позивачам понад 90 млрд. грн., що майже втричі перевищує Державний бюджет

За 3,5 року свого існування газета “День” пережила понад 45 перевірок, 26 судових позовів на загальну суму 3,5 млн. грн.

Прикриваючись твердженням про “моральні збитки”, тлумачення якого в українському законодавстві доволі розпливчасте, ображені чиновники, бізнесмени, деякі політики вимагають від газет і журналістів мільйонних компенсацій за кілька рядків опублікованого інформаційного тексту.

Існування газети “Всеукраинские ведомости” припинилося після того, як за рішенням арбітражних судів України було задоволено позов АТ “Футбольний клуб Динамо-Київ” за підірвану ділову репутацію внаслідок розповсюдження інформації щодо можливого продажу іноземному футбольному клубу одного з найпопулярніших гравців київського “Динамо”. Встановлений судом по цій справі розмір компенсації – 3,5 млн. грн. Газета “Всеукраинские ведомости” перестала існувати, незважаючи на те, що футболіст київського “Динамо”, про якого йшла мова, згодом таки був проданий, до того ж згаданому в публікації клубу і за ще більшу суму. Таким чином, газету знищено за те, що вона написала правду.


Одній з незалежних газет, “Киевским ведомостям”, суд призначив відшкодувати позивачеві – міністру внутрішніх справ Ю.Кравченку – моральну шкоду в розмірі 9 млн. грн. за те, що вона повідомила факти про використання міністром у власних інтересах праці ув’язнених. Це фактично призвело до подвійного покарання, бо насправді означало повне банкрутство і закриття видання, розправу над ним за допомогою недосконалих механізмів чинного законодавства.

Безпрецедентним у вітчизняній практиці став позов до суду, ініціатором якого виступило колишнє Міністерство з питань преси та інформації (екс-міністр З.Кулик). Ним було ініційовано позов до газети “Опозиція”.

За даними Державного комітету інформаційної політики України, 500 тис. грн. – таку суму відшкодувань за судовим позовом до обласної газети “Поділля” визначив міський голова Вінниці Д.Дворкіс.

Уже другий рік не виходить на Черкащині газета Смілянської територіальної організації Народного руху України “Козацький рід”. Крім цього за “завдану моральну шкоду” колишньому голові міської ради О.Котькалу редакцію газети оштрафовано.

Міський голова із Золотоноші О.Корпань судився з редакцією районної газети “Вісник Золотоніщини” за публікацію звернення районної ради ветеранів війни і праці, в якому містилася інформація і про комерційну діяльність міського голови.
У 1998 р. суддя м. Слов’янська виніс ухвалу, якою позбавив права займатися професійною діяльністю журналіста, оглядача телекомпанії “ТОР”, – і наша держава, судові інстанції не здригнулися від нечуваної наруги над свободою слова, заборони на професію.

Останніми роками журналістська діяльність у нашій державі стала однією з найнебезпечніших. Так, тележурналіст, народний депутат України дванадцятого скликання Вадим Бойко знав, хто з державних чиновників і в які фірми перераховував великі суми коштів. Журналіст загинув за дивних обставин, папка з документами зникла безслідно.

Коли “Вечірня Вінниця” почала писати про махінації місцевих чиновників – її “призупинили”. Редактор загинув за загадкових обставин.

Черкаський кореспондент Ігор Грушецький мав інформацію про негідні вчинки директора “Ротора” і необачно похвалився щодо цього. Не написав. Загинув.
Таємними документами про діяльність місцевих мафіозних структур володів ведучий телепередачі “Суботній експрес” Олександр Мотренко з міста Сімферополя. Троє невідомих, один з них – у міліцейській формі, прямо на вулиці, серед білого дня підійшли до нього, зажадали віддати документи і тут же завдали смертельної травми голови

Якщо в мирний час гинуть журналісти – це одна з ознак корумпованості суспільства. За період 1998–2000 рр. було зухвало вбито головного редактора газети “Вечерняя Одесса” Бориса Дерев’янка, тяжко побиті головний редактор газети “Сільські вісті” Іван Сподаренко, головний редактор газети “Політика” Олег Ляшко, тележурналіст Володимир Скачко. Побито і пограбовано відомих в Україні журналістів Ірину Погорєлову та Світлану Синякову, чинилися фізичні розправи над багатьма працівниками місцевих і регіональних видань; розгромлені редакції журналу “Підтекст” у м. Києві, газети “Інформаційний бюлетень” у м. Кременчуці; переслідувалися журналісти телекомпанії “Горизонт” м. Первомайська Харківської області, які викрили факти корупції та зловживань серед посадових осіб міста.