Чотири роки війни.... невтішна статистика...

Законом України нарешті визначено дата початку агресії Росії проти України 20 лютого. Чотири роки йде війна на Сході. В самі тяжкі часи 2014 року на захист країни встали добровольці з Майдану та всі небайдужі українці у кого боліла Україна за її майбутнє.

Саме жертовність і самовідданість добровольців зупинила наступ агресора так званих "зелених чоловічків", наша українська армія була знищена підлим зрадником України януковичем.

Великими жертвами вдалося зупинити ворога...: Боїнг 777, збитий біля Тореза Донецької області (загинуло 298 мирних людей); транспортний літак ЇЛ-76 з десантниками на борту, збитий над Луганськом ( загинуло 49 військових); ростріл колони військових під Іловайськом (680 загиблих); "Киборги" Донецького аеропорту, які протрималися 242 дні (загинуло більше 200 бійців); Дебальцево, Світлодарська дуга, Піски, шахта Бутівка, Широкіне, Водяне, Авдіївка...

За 4 роки загинуло разом з військовими 10500 людей, 25000 людей поранено, 1,5 млн. біженців, непораховані ще цьогорічні втрати... всіх не перелічити

Пам"ятаймо закатованих до смерті та покалічених у підвалах чеченськими головорізами, бандитами, казаками "руського миру"  військовополонених та мирних жителів.

А що діється зараз, незважаючи на те, що йде війна? За 4 роки більшість українців звикла до дійсності, люди стали байдужими, а це майже 90% населення. Святкуються з великими витратами події та свята, ресторани "забиті" святкувальниками, гатять в небо салюти, їздять у відпустки на дорогі курорти, а в цей час на передовій стоять Вони - наші захисники.

На превеликий жаль майже кожний день є поранені та загиблі. Кожний день в чиюсь сім"ю приходить горе. Боляче стає від таких звісток.

Всього одиниці мирного населення, а це всього 10% , приймають все до серця і допомагають, підтримують хлопців чим можливо.

Чому зараз така байдужість? Чому немає сили духу у громадян країни бути єдиним цілим для здобуття перемоги над ворогом?

В часи Другої світової війни був лозунг : "Все для фронту, все для перемоги". Тоді кожний громадянин допомагав вистояти і перемогти страшного ворога - фашизм.

Коли кожне серце і душа українця усвідомить, що йде війна на Сході країни, а не буде ховатися за приказкою "Моя хата з краю", тоді буде Перемога.

А тому, Люди, треба пам"ятати кожний день, кожну хвилину про тих, хто в мороз, сніг і холод, в спеку і в дощ, без домашнього, сімейного тепла, в бліндажах і окопах, на землі і по коліна у воді, під обстрілами і бомбардуваннями, під кулями снайперів, боронять нашу з вами землю.

                     ПАМ"ЯТАЙМО ПРО ЖИВИХ І ТИХ ХТО ВІДДАВ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА НАС...