Вибір за принципом «щоб не пропав голос» – найбільш примітивний з усіх

Люди – не вівці

Галина ЧОРНА, головний редактор газети ВО «Свобода»

Після планування наступного номера поклала в сумочку трохи газет і поїхала на ринок. Пропонувала примірник свободівського часопису людям, які сподобалися з першого погляду – зі світлими, «думаючими» обличчями. Дала газету водієві маршрутки, котромусь автолюбителеві, дала на ринку молодим хлопцям, котрі торгували м’ясом. Брали, дякували, зацікавлено розгортали. Але один раз я таки прорахувалася. Побачивши в моїй руці простягнуту газету, літній дідусь раптом зчинив ґвалт, що не потребує допомоги (читай – інформації) – бо він, бач, буде голосувати так, «аби не пропав голос».

...Я добре пам’ятаю, що месидж «Аби не пропав голос» вітчизняні політтехнологи придумали для одного з кандидатів іще на парламентських виборах 2007 року – щоб відівчити людей під час виборів думати і аналізувати. Насправді ніде у світі виборці не голосують за принципом «Аби не пропав голос». Голосують з огляду на те, наскільки порядним та чесним є кандидат на ту чи іншу посаду, наскільки цікавою та неординарною є його передвиборча програма, які зміни принесе в країну. Ніде в світі виборці не переймаються тим, що голосують не так, як голосує сусід знизу, чи не так, як порадив, з огляду на професійні обов’язки, котрийсь політолог. Голосують тільки тому, що – ДУМАЮТЬ, ЗВАЖУЮТЬ, АНАЛІЗУЮТЬ.

Чому ж в Україні це примітивне в суті своїй політтехнологічне гасло досі не дає спокійно жити багатьом виборцям і зробило їх бездумними, сліпими споживачами соціологічних досліджень? Адже для того, хто шалено боїться «втратити голос», існує фактично один-єдиний критерій для вибору – соціологічні дослідження, які в нашій країні переважно маніпулятивні та неправдиві. Відповідно виборця, який боїться, аби не пропав голос, на виборах найлегше обвести круг пальця, схилити до хибного, неправильного, шкідливого для країни вибору. Вочевидь, маніпуляція так добре прижилася в Україні через те, що попала на психологічний ґрунт, закладений ще совєтськими реаліями. В совєтські часи індивідуальність і логічний аналіз були не в пошані. Совєтський чєловєк мав бути «як усі», думати «як усі», жити «як усі», працювати «як усі» – тільки тоді у нього не було проблем. Ті, котрі аналізували, думали, творили дещо особливе – ті гнили в таборах і вмирали від виснаження на сибірських лісоповалах.

Вочевидь, деякі люди, пам’ятаючи отой підсвідомий страх, який часом буквально в’ївся в гени, – досі хочуть бути «як усі», тому й приготувалися голосувати за тих кількох політично зачовганих кандидатів, котрих їм «розжували» в телевізорі на легкостравне місиво та піднесли на срібнім блюдечку. Такі люди піддаються також на безглузду мантру «бо більше нема за кого», яка насправді принижує самого виборця і обертає його на послушну вівцю в руках політичних маніпуляторів.

Що робити? Звільнятися від психологічних кайданок! Не боятися голосувати за тих, кого підказує розум. Такий вибір – це чесний вибір перед Богом за майбутнє, за дітей і внуків. Свідомий і відважний вибір. Вибір, який не пожене нашу молодь у світи на заробітки. Вибір, якого найбільше потребує сьогодні наша зранена війною країна. І який дає нарешті шанс на інше, щасливе життя.

Джерело інформації: https://svoboda.org.ua/wp-content/uploads/2019/03/peredplata503.pdf