Про формування об'єднаних громад

Я – канівчанка з діда-прадіда. Говорю про це не з погордою, а з гордістю. Люблю своє місто, його людей, його історію і традицію. Постійно читаю «Дніпрову зірку», віднедавна і канівські Інтернет видання. З інтересом дізнаюсь про позитивні зміни в місті і селах району, про проблеми які турбують наших краян, про здобутки і зростання сільських громад. І мене глибоко вразила, точніше образила публікація на сайті Канос про створення об'єднаних громад. Мабуть, не стільки факти про життя Канева (не вирішених проблем і справді багато), тональність, тон з яким написані ті слова. Вони дійсно образливі, бо не об’єктивно оцінюють життя і розвиток міста, а намагаються протиставити селян, які багато і плідно трудяться (а хто заперечує?) і містян, які нібито чекають на готові блага, а головне землю, від об’єднання з Литвинцем і Бобрицею. Не секрет, що в Каневі проживають тисячі вихідців із сіл району, яких в свій час до міста покликали «Дніпробуд», завод «Магніт» і інші підприємства і організації. То вони теж зазіхають на ваші землі?!

Моя шкільна юність, а потім і педагогічна праця, звела мене в Канівській середній школі №1 імені Т.Г.Шевченка з юнаками і дівчатами Литвинця, Бобриці, Яблунева, інших сіл району, які здобували середню освіту в Каневі, живучи в учнівському гуртожитку школи (нині будинок школяра). Друзі мої, пам’ятаєте першу школу? Наших наставників-учителів: Тараненко І.І., Бабак З.Г., Бабак В.С., Нікогду В.І., Тертичну Н.К., Проценка М.Т., Бондаренко Л.С. і багатьох інших? Чи відчували ви поділ на своїх і чужих? Якщо учителі і виділяли когось з-поміж нас, то лише за старанність і досягнення в навчанні. До речі, освіту в першій школі (до війни) здобували: Григорій Донець, відомий український поет із села Курилівка, Герої Радянського Союзу, що здійснили ратні подвиги в роки Другої Світової війни Зорін І.М. (с.Яблунів), Шумський К.М. (с.Черниші), Календюк І.Х. (с.Грищанці). Це наша спільна історія, наші перемоги і поразки, здобутки і прорахунки. Вони єднають нас.

Але чому нас розсварило об’єднання і земля? Безперечно, земля – годувальниця, найцінніший скарб для українців – нащадків тисячолітньої землеробської культури. З давніх-давен канівські міщани, володіючи якимось промислом чи ремеслом, обробляли землю. Тут наші пращури були одностайні – земля багатство, запорука стабільності впевненості в завтрашній день.

Звернімось до історії рідного краю не так уже й далекої. У 1929 році в Каневі було створено два колгоспи ім. Леніна та ім. Калініна. Колективізація відбувалась і в селах Канівщини. Канівські колгоспи були створені на приміських землях. Зверніть увагу – на приміських землях, тобто тих, що прилягали до міста. У колгоспі ім. Леніна до і після війни трудилась моя тьотя  - Підгайна Віра Яківна (1921-2019р.). До колгоспу пішла працювати ще підлітком, бо треба було допомагати багатодітній сім’ї. Пасла худобу, робила на току, полола цукрові буряки, огородні культури, була ланковою. Майже 50років колгоспного стажу – і пенсія 12крб.50коп. Для старожилів Литвинця і Бобриці – знайома історія. Тьотя розповідала про ті часи з сумом і образою, що її праця, як і мільйонів землеробів-колгоспників була непосильно важкою, не цінувалась і достойно не оплачувалась. А на роботу і з роботи йшли співаючи (в ланках працювали жінки і дівчата) з вірою у світле майбутнє.

Прийшли нові часи, нові ідеї реорганізації колгоспів і радгоспів. Канівські колгоспи ліквідували (об’єднали, укрупнили), а їх землі передали до Литвинця, до об’єднаного колгоспу. Ветерани колгоспної праці пам’ятають ці події. Недолугі чиновники – реформатори вирішили, якщо не має колгоспу, не треба місту і земля. Канів залишився без земель, які десятиліттями обробляли канівці і які потрібні були місту для перспективного розвитку. Чи не сумна історія? І як так мало статись? Винних шукати марно.

У 1999 році питання приміських територій було розв’язано. Але сьогоднішні очільники Литвинця і Бобриці на ці рішення зважати не бажають. Не ми їх приймали.

І ось тепер, коли земельне питання загострилось із впровадженням адміністративно-територіальної реформи, ви, шановні борці за свої права і свої землі із Литвинця і Бобриці, звинувачуєте місто, що воно зазіхає на чуже? Ганьбити місто і його жителів, що занедбане, що погані господарі. На противагу – ви господарі «на всю губу». Якщо це дійсно так (жителям сіл видніше) радію за вас. Без будь-якої іронії. Діліться досвідом і будемо разом за вашим прикладом учитися бути дбайливими господарями у власному домі, не чекаючи, що прийдуть «слуги» і наведуть лад.

У всій цій історії протистояння і протиставлення сіл і міста не полишає думка: хто і навіщо сіє недовіру, розбрат між селянами і містянами? І чи не має тут сумнозвісного: розділяй і володарюй?

Адмінреформа іде до завершення. Не берусь прогнозувати як буде вирішено питання створення об’єднаних громад, чи будемо з вами в одній громаді. Але певна в тому, що всі проблеми, болючі питання можна і треба вирішувати за столом переговорів в інтересах громад і сільських, і міської.

А об’єднує нас головне – любов до рідного краю, до землі-годувальниці, щира турбота про людей, про духовне і економічне зростання Канівщини, про добробут нас і наших дітей.

І на завершення проникливі слова видатного сина Канівщини Григорія Донця:

«Я заповів усі скарби ці –

І рідне слово,

Й Дніпр,

І степ,

І ліс,

Щоб пив ти воду з чистої криниці,

І Україну-матір в серці ніс.»

                                                                                     О.Писарева, член президії

Канівської міської організації ветеранів війни і праці, ветеран педагогічної праці.