Звернення Президента України щодо безпекової ситуації в державі

Шановні громадяни України! 

У житті є моменти, коли треба поговорити відверто, спокійно, без поспіху, не відволікаючись на мобільний телефон. Не послухати, а почути. Не краєм вуха, а всім серцем. Коли всі ми маємо налаштуватися на єдину хвилю щодо найголовніших питань, що постали сьогодні перед Україною.

Всі ми, незалежно від статі, віку й статусу. Живемо в селі чи місті, на берегах Чорного моря, Дніпра, Тиси чи Сіверського Дінця. Говоримо українською, російською, кримськотатарською, угорською чи жестовою мовою. Без різниці, за кого голосували на виборах. Без різниці, дотримуємося Великого посту чи Рамадану, носимо розп’яття, зірку Давида, хіджаб або не віримо в жодного бога.

Всі ми маємо однаково розуміти, що відбувається і що нам потрібно робити. Що є сьогодні? І що буде завтра?

Почнімо з першого. Що відбувається сьогодні? Біля наших державних кордонів сконцентровано чималу кількість російських військ. Офіційно Росія називає це навчанням. Неофіційно весь світ називає такі речі шантажем. Чи хвилює це нас? Так. Чи вимагає Україна та її міжнародні партнери відвести війська від наших кордонів? Так. Адже Російська Федерація постійно повторює, що вона прагне миру, але водночас створює всі передумови для ескалації.

Чи це логічно? Ні. Але чи це несподівано? Ні. Чи означає це, що ескалація неминуча? Ні.

Чи хоче війни Україна? Ні. Чи готова вона до неї? Так. Чи перестане Україна боротись за мир дипломатичним шляхом? Ніколи. Чи буде Україна в разі чого себе захищати? Завжди.

Наш принцип простий: Україна не починає війну першою, але Україна завжди стоїть до останнього.

Що потрібно робити вам? Перше. Усвідомити, що загрозу становлять не лише чужі війська, але й наші емоції. Як ми реагуємо на інформацію і де ми її отримуємо.

Варто тричі подумати, чи треба сьогодні безапеляційно довіряти експертам з інтернету, «надійним» джерелам ЗМІ, інсайдам анонімних телеграм-каналів? Чуткам у маршрутці, на ринку та біля під’їзду? Чуткам від знайомих, чиї знайомі мають знайомих у Міноборони й по секрету поділилися секретною інформацією? А головне – чи треба довіряти заявам політиків, для яких мають значення не ваші інтереси, а ваші голоси?

Політиків, що є героїчними полководцями у фейсбуці й твітері. Які кричать, що треба негайно почати війну, але мовчать, що мають на увазі наших, а не своїх дітей. А найстрашніше – політиків, для яких перемогою буде поразка країни й можливість сказати: ми ж казали й попереджали.

Чи потрібно сьогодні нам бути пильними? Так. Чи потрібно нам боятися? Ні. Бо Україна-2021 дуже відрізняється від України-2014.
Ми не боїмось, бо Україна-21 не має ілюзій. Розуміє, хто справжній друг і брат. Хто готовий підставити плече, а хто може вдарити в спину. А тому Україна-21 розуміє всі можливі сценарії та знає, що буде робити у відповідь за будь-якого розвитку ситуації. Ми не боїмось, бо в нас є неймовірна армія та неймовірні захисники. Минулого тижня я провів з ними два дні на передовій. Що про ситуацію говорять вони? Вони звикли не говорити, а робити свою справу.

Вони мають якісне оснащення та зброю, цінний досвід, мужність, високий бойовий дух, готовність дати відсіч будь-кому та максимально доступно пояснити, що прохід, проїзд чи проліт нашою землею небажаним гостям – заборонений і неможливий.
Чи не мають вони чогось? Так. Страху й невіри у свої сили.

Ми не боїмося, бо в нас неймовірне суспільство, яке готове до масової волонтерської мобілізації, яке все віддасть, все знайде і все привезе. Вдень, уночі, в спеку й мороз.

Ми не боїмося, бо ми – прекрасна нація прекрасних людей. Військових, лікарів, науковців, інженерів, конструкторів, айтішників, архітекторів, будівельників, фермерів, художників, музикантів, поетів. І ми – нація творців, а не руйнівників. І ми не знищуємо інші землі й народи. Але це не означає, що ми дамо знищити себе. І всі ми готові відкласти свої ноутбуки, указки, мікроскопи, пензлі, шпателі, граблі й лопати й захистити свою землю. Бо іншої в нас немає. Бо тікати не збираємось. Бо здаватися не звикли.

Ми не боїмося, бо маємо й потужну підтримку міжнародних партнерів. Я говорив з лідерами Сполучених Штатів Америки, Франції, Німеччини, Великої Британії, Туреччини, з Президентом Ради Європи і Генсеком НАТО. Вони, як і всі інші партнери, – на нашому боці. Вони прекрасно бачать справжні мотиви Росії. Готові підтримувати нас фінансово. Готові запроваджувати дедалі більше жорстких санкцій та ухвалювати жорсткі резолюції. Це правильно, необхідно, і за все це Україна щиро вдячна. Водночас нашим громадянам дуже потрібно розуміти, на що ще готовий світ. Як саме і ким саме ви допоможете нам, якщо дехто знову проігнорує кордони в центрі Європи? Чи розумієте ви, що Україні, а разом з нею – усьому світу, що вірить у силу й непохитність міжнародного права, може знадобитися значно, значно більше, ніж дипломатична стурбованість. Усім нам може знадобитися рішучість. Чи готовий світ до вирішення складних завдань? Чи перестане він у разі широкомасштабної агресії з боку РФ ховатися від неприємних питань, зокрема щодо Ради Безпеки ООН, Парламентської асамблеї Ради Європи, «Північного потоку – 2»?

Нашим громадянам потрібні чіткі сигнали, що на восьмому році війни країна, яка ціною життя своїх людей є щитом для Європи, отримає підтримку не просто як партнерів, з трибун, а як гравців однієї команди, безпосередньо на полі, плече до плеча.

И отдельно я хочу обратиться к нашему северному соседу. Однажды Президент РФ сказал: если драка неизбежна – нужно бить первым. Но, по-моему, сегодня каждый лидер обязан понимать, что драка не может быть неизбежной, когда речь идет не о подворотне и хулиганах, а о реальной войне и миллионах человеческих жизней. И что, в отличие от драки, в войне проигрывают все стороны. И что нельзя кого-то защитить, нападая. И что невозможно освободить кого-то, захватив. И что невозможно привезти мир на танке. Людям, которые не понимают, от кого их хотят защищать и освобождать и почему для этого их могут обстрелять и бомбить. В том числе оставшимся в живых нашим старикам, которые освобождали эту землю от нацистов и не понимают, почему их мирная жизнь спустя 75 лет вновь оказалась под угрозой войны.

Украина и Россия, несмотря на общее прошлое, по-разному смотрят в будущее. Мы – это мы. Вы – это вы. Но это не обязательно проблема, это – возможность. Как минимум – возможность, пока не поздно, остановить убийственную математику будущих военных потерь. Вчера и сегодня на заседаниях советников «Нормандской четверки» и подгруппы по безопасности в ТКГ обсуждалось восстановление режима полного прекращение огня, но, несмотря на поддержку всех сторон, Россия отказалась поддержать общее заявление.

При этом прозвучало предложение встретиться на линии разграничения, чтобы максимально точно увидеть и понять ситуацию. А что мне понимать? Я каждый месяц там бываю. Господин Путин! Я готов пойти еще дальше и предложить вам встретиться в любой точке украинского Донбасса, где идет война.

Слава Украине!

Джерело: Черкаська ОДА