У чому відмінність нашого та британського суспільства. На прикладі дитячої гри

На початку нашого життя у Великій Британії, у жовтні 2022 року я волонтерила в дитячому таборі. Моїм завданням було підтримувати українських дітей – перекладати та супроводжувати їх під час активностей. І тоді сталося два епізоди, які просто очі відкрили – я ніби побачила на прикладі маленьких дитячих груп, у чому відмінність нашого суспільства від британського, наприклад.

Епізод перший

Групу дітей розділили на дві команди. Видали дерев’яні блоки, схожі на кубики. Завданням було побудувати вежу з блоків. Команда, чия вежа буде вищою перемагає. Отже, рівна кількість кубиків, однаковий вік. В одній команді лише британці, в іншій – половина українців.

Перша команда (британська) збирається в коло і починає планомірно будувати вежу. Вежа росте на очах. Кожен учасник як невід’ємна частина якогось організму. Усі беруть блоки із загальної купи та злагоджено працюють.

У другій команді відбувається дивне. Наші діти загребли собі дерев’яних блоків хто скільки міг і кожен намагався побудувати зі своїх блоків свою вежу. Британські діти, що залишилися, розгублено озираються на всі боки.

За підсумком перша команда побудувала височенну вежу в досить короткі терміни. Друга команда не побудувала нічого. Виявилося, що, якщо всі блоки поцупити собі, тобто кожному окремо, то цих блоків вистачає максимум на фундамент, а врешті ні на що не вистачає.

Епізод другий

Відбувався у старшій групі. Знову ж таки розділили на дві команди. Перша – одні британські діти. Друга – змішана. Завдання було обрати одну людину, яка буде моделлю, для якої команда має скреативити вбрання з паперу, скотчу та інших підручних засобів.

Що відбувалося в британській команді. Вони знову зібралися в коло. З’явилося кілька претендентів на роль моделі, вирішили голосувати. Моделлю стала дитина, яка набрала більшу кількість голосів. Обрали та почали створювати костюм. Вибори були прозорі та справедливі.

У другій групі до голосування не дійшло. Застрягли на етапі чвар – ніяк не могли вирішити, кому бути моделлю. Охочих багато, а механізму, що регулює справедливий розподіл, не було. У підсумку втратили багато часу. Моделлю стала найнахабніша і найгучніша дитина. Через невдоволення і роздратування костюм збирали мляво і без ентузіазму. Команда в підсумку програла.

Це була геніальна проєкція взаємовідносин у дитячому таборі на взаємовідносини в дорослому суспільстві. Як у них це виходить? Звідки британські діти знають, що потрібно голосувати? Що потрібно все робити разом? Що тягнути ковдру на себе – це до програшу?

Плекаю надію, що наші діти переймуть це і повернуться з багажем, який назавжди змінить їх життя. Але трапитися це може, якщо наше суспільство вже зараз почне готуватися до цих змін і вже зараз важливою стане цінність кожного, але тільки в союзі з іншими.

Джерело: Facebook Natasha Kohan