Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам’ять

26 листопада в усіх обласних центрах країни, Києві та 32 столицях країн діаспори вшанують пам’ять мільйонів жертв геноциду 1932-33 років.

  …натомість за тиждень до роковин офіційна влада мовчить і не оголошує жодних заходів.

Ще не так давно про Голодомор в Україні згадувати не можна було.

Запитайте своїх батьків, що чули вони про страшний голод 1932-1933 в часи своєї юності? Запитайте у батьків своїх батьків, чи могли вони відкрито пом’янути невинних жертв на громадському зібранні? Чи могли вони залишити там свою свічку в пам’ять про загиблих?

Нам забороняли пам’ятати. Бо передана поколіннями пам’ять починає ставити питання, шукати відповідь, а знайдена відповідь – вимагає дії.

Сьогодні пам’ятати простіше, ніж українцям попередніх поколінь. І діяти – також. Це завдяки тому, що у складніші часи наші попередники, не зважаючи на небезпеки, утиски і ризики, пам’ятали: спочатку потайки, пошепки, але чимраз голосніше і відважніше.

Логіка очевидна: якщо вам байдуже, якщо ви полінуєтесь запалити свічку пам’яті, чи хоча б поставити її у себе у вікні в День пам’яті жертв Голодомору – це буде мовчазна згода з тими, хто спочатку організував геноцид, а потім робив усе можливе, щоб витерти його з пам’яті і тим самим – витерти з історії цілий народ.

То з ким ви?

26 листопада 16:00 – всеукраїнська хвилина мовчання.