День Свободи – поетична сторінка

Згідно з Указом Президента України «Про День Свободи» від 19 листопада 2005 р. № 1619/2005 та «…з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання у громадян почуття національної гідності, враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 року, які засвідчили волелюбність Українського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей, та на підтримку ініціатив громадськості…». 22 листопада учасники подій на Майдані 2004-2005 років вшанували свій день у селах і містах України. Активним діячем «Помаранчевого руху» на Канівщині на той час була Віра Носенко. Віра Володимирівна разом з новою командою стала заступником голови Канівської райдержадміністрації з гуманітарних та політико-правових питань, а до того працювала методистом, психологом районного відділу освіти. На посаді заступника голови районної адміністрації тісно співпрацювала з благодійними фондами, громадськими організаціями, залучала до співпраці благодійників і меценатів. Віра Носенко згуртувала національно-патріотичні сили, краєзнавців, відомих діячів науки і культури України для порятунку історичних пам’яток загальнодержавного значення на Канівщини. Також виступила ініціатором створення “Благодійного фонду “Тарасова земля”; проектів “Останній вільний шлях Кобзаря” та спорудження пам’ятних знаків в місцях перебування Т.Г.Шевченка в селах Келеберда і Мартинівка; проекту “Діти Тарасової гори у співця троянд і винограду” в рамках акції “Нащадки великих українців”.

Сьогодні Віра Володимирівна очолює Канівську міськрайонну організацію ВУТ Просвіта імені Тараса Шевченка та Канівський осередок Товариства «Україна – Світ», лауреат Всеукраїнського поетичного вернісажу ім. М.Т.Рильського у 2008 році, відома в Каневі та в Україні поетеса.  

Патріотична поезія Віри Носенко

Притулюся я серцем до слова                                                           

Ніжно притулюся я серцем до слова,

Що життям пульсує у душі й крові.
Моя рідна, лагідна, пісенна мово,
З глибини віків іде твій родовід.
                       
Слово – ти могутня сила України,
Мов вода з криниці в рідній стороні.
Це лелека білий, пісня солов’їна
Й ніжне соло скрипки на тонкій струні.

Слово – це у полі сіяна зернина,
Чути голос пісні неба і землі,
Заскрипить під вітром стара яворина,
Пташенят малих колишучи в гіллі.

У слова вслухаюсь красно-калинові,
Що цвітуть під рідним маминим вікном.
Я пишаюся тобою, рідна мово,
Що заквітчана барвінковим вінком.

Мовонько моя, моє чисте джерельце,
Глибина й цілюще плесо твоїх вод,
Мова рідна в кожнім українськім серці,
Лише з мовою йменується «народ».

Мова – це краса у  нашім ріднім краї,
Це – духмяна мамина хлібина.
Бо ж  нічого в світі кращого немає,
Як багата й вільна  наша Україна!

 м.Канів, 8.08.2010.

Земле, наша Україно.

Заплетена у гори і долини,
Напоєна краплинами роси,
Немає в світі кращої країни
І Богом даної щедроти і краси.

Заквітчана у трави надшовкові,
У неповторні пахощами квіти,
Шепоче листя дуба колискові
У сонячних промінчиках зігріте.

Щоденно умивається водою
Студеною, що б’є із джерела,
Втирається пахущою вербою
І помахом пташиного крила.

Летять у вирій в теплії краї
Птахи в далекі і чужі країни,
Та повертаються в гніздовища свої
У свою рідну серцю Батьківщину.

Розкинулась від заходу - до сходу,
Із півночі - до півдня шлях лежить:    
Наділена вкраїнському народу,
Найбільше щастя - тут любить і жить.

Із роду в рід традиції плекати,
Плести вінки з колосся і калини.
Єдині у житті в нас батько й мати,
І неповторна рідна Україна.

Моя ти, земле, доле ти моя,
Мій рідний краю, пісне солов’їна,
Найкраща в світі мовонька твоя,
Ти – найрідніша, Земле-Україно!
                                            
                                    16.08.2011

Вічність слова

Ми пишемо листи, чи тексти набираєм :-  
Комп’ютер виправить помилки у словах,
Ця «мудра» техніка правопис вірний знає,
Тому не завжди мусить думать голова.

І розмір букв, і шрифти підбираєм :
Що в моніторі коловертям мерехтять,
Ще пару слів… і в спогад поринаєм
В роки, де на столах чорнильниці стоять.

Скрипить перо, лишає слід чорнило,
Біжить від вогника лиш  воскова сльоза:
То по ночах письменні люди вміло
Старались думку на папері розказать.

Читаємо ми книги, дивимось картини,
Які колись писали гусячим пером,
І можем уявити лиш ті днини,
Як каліграфія творилась за столом.

Ішли роки, мінялись стилі, моди,
Новий фарбник змінив чорнило з бузини,
І нові покоління  мали змогу
Писати ручками з пером із новизни.

Не грає ролі,  чим саме писати,
Бо головне - це суть і зміст  на сторінках.
Найважливіше  - рідну мову знати,
Й плекати, мовби квіти в квітниках.

О, рідна мово, слово величаве,
Ти зміст народу, поколінь, років,
Народна мудрість, гордість, наша слава,
Багатство, розум, філософія віків…

Продовжуємо тексти набирати,
Читаємо в комп’ютері новини…
Але завжди повинні пам’ятати
Свій перший подих й місце пуповини.

Ми лише паростки із дерева-родини,
Посаджений батьками з насінини…                                  
Кохаймо Рідну Мову солов’їну,
Бо Слово - серце Матері-Вкраїни!

                              м. Канів, 01.10. 2011.                                     

«Лівша»

Сопе, схилившись над столом, дитина,
Старанно переписує вірша,
Та під контролем кожен рух щоднини,
Бо визнали, що це дитя – «лівша».

Колись по пальчиках лінійкою шмагали,
(Боліли пальчики і ранена душа),
Писати правою рукою вимагали,
А від природи це дитяточко – «лівша».

Кричать йому: «Бери у руку праву
І їж, як всі, чи борщ, чи куліша!»
Та всупереч природі маєм право
Змінити центри в мозку? Це – «лівша».

«Лівші» відзначені в природі вийнятково,
Щоб по житті їм не давали відкоша.
Колись жив майстер, що кував блосі підкову,
А він же справді від природи був – «лівша».

Бог визначив талант кожній людині,-
(У кожного – свої уміння і душа) -
Лиш користуймося сповна ними щоднини,
Яка різниця, хто – «правша», а хто – «лівша»?                    
                                                                                                       
                                           м. Канів,18.10.2011.

        Дубово-калиновий гай

Про вічне слово на найвищім злеті,
Про пісню мови, що летить за небокрай,
У Київському педуніверситеті
Саджали дубово–калиновий гай.

Маленькі дубки - щоб зросли у дубища,
Як дуб Шевченка, на Михайловій горі,
Бо цінність їхня - в міцності найвища,
У довговічності й красі в кожній порі.

Щоб з велетня-дуба по білому світу
Саджались у землю малі жолудята,
Росли, мов у сонце залюблені квіти,
Як діти в любові, що  їх пестить мати.

А поруч, у гаї, садилась калина,
Щоб несла здоров’я, любов і красу,                   
Щоб пісня між цвітом лилась солов’їна,
Бо в цьому безцінна існуюча суть.

Щоб, лиш доторкнувшись, до гілки рукою,
Набратись магічного духу  калини, -
Щоб наша любов вирувала рікою
До рідної Мови і Неньки-Вкраїни.

Нехай ростуть, посаджені в День Слова,
Ці садженці - з Шевченкових країв.
Звучить хай українська мова калинова
З правічних дубово-калинових гаїв.  

                       20.11.2011

 Мово моя, українська

Мово моя, найпрекрасніша в світі,
Мово єдина, колиско моя,
Ти, мов весною земля, в розмаїтті,
З мовою чується спів солов’я.

Мова моя українська, мов доля,
Вишита на полотні, рушниках,
Ти найцінніша людині, як воля,
Ти, мов знамено, могутнє в віках.

Мова, це ніжная Лесина пісня :
Мавка, Русалка та спів Лукаша,
В небі зоря вже палає досвітня,
Це – не байдужа до слова душа.

Мова Франка, ніби грім – громовиця,
Бо це лупає скалу „Каменяр,”
Це соколом думка летить, ніби птиця,
Щоб Україну побачить з-за хмар.

Мово моя, ти Шевченкове слово :
Дніпро ревучий, вечірня зоря,
Твій „Заповіт” ми співаємо знову,
Ніби молитву, з твого „Кобзаря”.

Мово моя, ти коштовна перлино,
Вірю: ти знімеш тернові вінки.
Щедрої долі тобі, Україно,
Мови і пісні з віків на віки.