Шевченківські місця на Канівщині

Автобусний, автомобільний маршрут: Канів – Бобриця - Бучак - Межиріч – Хмільна – Пекарі – Прохорівка – Келеберда – Канів

Канів

Від’їзд від підніжжя Тарасової гори

Бобриця – Бучак

 Поетичне формулювання Т.Г.Шевченком Канівських гір виражено у творах “І мертвим і живим...” (1845): „З святими горами Дніпро”, “Сон” (1847): “Найкращі в світі, найсвятії” під час перебування поета в селах Зарубинці та Трахтемирів Канівського повіту у 1842 році.

Межиріч

Тарас Шевченко приїжджав у Межиріч кілька разів у липні 1859 року, щоб купити в поміщика Н.Парчевського ділянку землі між Каневом і Пекарями. Тут поет виконав малюнок “В Межирічі”, написав листа до М.Лазаревського (10.VII) та до В.Г.Шевченка (13.VII). Під час обміру ділянки відбулася “богословська” суперечка Шевченка з А.Козловським. Поета звинуватили в блюзнірстві, заарештували біля с.Прохорівни і повезли в Межиріч.

Хмільна – Пекарі

Маючи намір придбати ділянку землі під садибу поблизу с.Пекарів, Шевченко в липні 1859 року їздив через Хмільну в Межиріч до Н.Парчевського. Також у Хмільній поет відвідав пасіку селянина З.Садового.

Прохорівка.

Садиба Максимовичів

Михайло Олександрович Максимович народився 15 вересня 1804 року на хуторі Тимківщина (тепер с.Богуславець) Золотоніського району в сім’ї збіднілого дворянина. Шестирічним хлопцем здобув початкову освіту. Впродовж 1812-1819 рр. Навчався в Новгород-Сіверській гімназії, потім (1819-1823) – у Московському університеті спочатку на словесному відділенні, згодом на природничо-математичному. 1827 р. успішно захистив магістерську дисертацію, а в 1833 р. його затверджують професором по кафедрі ботаніки Московського університету.

 1834 р. тридцятилітній Максимович обійняв посаду ректора тодіж заснованого у Києві університету св. Володимира. Одночасно був деканом філософського факультету та професором на кафедрі російської словесності.

На знак незгоди з політикою російського царизму вимушений відмовитися від займаних посад і в 1841 р. вийти у відставку. Стан здоров’я змушує його остаточно залишити роботу у 1846 р.

Науковий доробок: 108 праць з питань ботаніки, зоології, фізики, хімії. Серед них 4 підручники, 18 наукових досліджень, 8 науково-популярних праць, цілий ряд критичних статей природничо-наукової проблематики; 150 праць в галузі фольклору, історії, етнографії та археології.

Помер Михайло Максимович 22 листопада 1873 р., похований на Михайловій горі в с.Прохорівка Канівського району.

На початку 90-х років ХІХ ст. На Михайловій горі, яка перейшла у власність Максимовича, було зведено новий будинок. Він проіснував до 70-х років минулого століття – у березні 1979 р. будинок згорів внаслідок пожежі. Садиба Максимовича сьогодні займає ділянку площею 10,0 га (меморіальна частина 4,3 га) яка знаходиться в довгостроковій оренді у ДП санаторію “Жовтень” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” м.Київ. На могилі Михайла Максимовича Рішенням Черкаського обласного виконавчого комітету №367 від 27.06.1972 садибу віднесено до пам’яток садово-паркового мистецтва.

Михайлова Гора

Влітку 1837 р. в с.Прохорівка (на той час Золотоніського повіту Полтавської губернії) Михайло Максимович будує хату на місцині яку назвав Михайловою Горою. Після виходу на пенсію Михайло Олександрович розбудовує наддніпрянський хутірець. Вкрай виснажений і тяжко хворий, Максимович у перші півтора року майже не володіє ногами і не займається науковою роботою. У 1854 р. місцеві чиновники вимагають, щоб він сплатив борги за померлого батька, хоча жили вони нарізно. Виплата батькових боргів ввела Максимовича ще в більшу матеріальну скруту. В цей час він готовий був продати Михайлову Гору, щоб мати тисячу карбованців на переїзд до Москви і заснування журналу. На допомогу приходять російські друзі. Запрошений на посаду завідуючого редакцією “Русской беседы”, він їде до Москви. Там окрім службової роботи, займається творчою: видає журнал “Украинец” та друкує перекладене на українську мову “Слово о полку Ігоревім”. У цей час наш земляк підтримує дружні зв’язки з знайомиться із Тарасом Шевченком. Навесні 1859 року Михайло Олександрович остаточно оселяється в Прохорівці.

      Улюбленим помешканням вченого був невеликий флігель, збудований влітку 1859 року. У ньому зберігалася унікальна бібліотека де вчений редагує “Обозрение Києва в отношении к древностям” і “Обозрениє могил, валов и городищ в Києвской губернии”.

Садиба Максимовича сьогодні займає ділянку площею 10,0 га (меморіальна частина 4,3 га) яка знаходиться в довгостроковій оренді у ДП санаторію “Жовтень” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” м.Київ.

Меморіальний дуб Т. Г. Шевченка

В садибі Максимовича сьогодні знаходиться 600-річний дуб Тараса Шевченка під яким поет відпочивав та милувався краєвидами Канівських гір.

У червні 1859 р. Тарас Шевченко гостював у Максимовичів на Михайловій Горі. Тут він змальовує наддніпрянські краєвиди, пише поему “Марія”, написав вугіллям і крейдою портрети Михайла Олександровича та його дружини Марії Василівни Максимовичів.

В середині липня 1859 р. поет після відвідин навколишніх сіл переправившись через Дніпро в напрямку Прохорівки був заарештований. Більше друзі не зустрічалися.

На Чернечій Горі, Максимович виголосив своє прощальне слово” – вірш “На смерть Т.Г.Шевченка”.

Рішенням Черкаського обласного виконавчого комітету №367 від 27.06.1972 дуб віднесено до пам’яток природи

Пам’ятний знак художнику Тарасу Шевченку

На околиці села Келеберда на місці, де влітку 1859 року Тарас Шевченко створив відомий етюд “Коло Канева” (олівець), було відкрито пам’ятний знак (19.05.2007). На гранітній тритонній брилі зображено постать Кобзаря, начерки його етюду та фрагмент з віршу “Гори мої високії”. Пам’ятний знак споруджено навпроти Тарасової гори, де покоїться прах поета.

Пам’ятні знаки пов’язані з ім’ям Т. Г. Шевченка

1.  Бобриця –погруддя поета.

2.  Межиріч – пам’ятний знак біля школи про перебування поета у 1859 р. в Межиріч.

3. Пекарі - пам’ятний знак про перебуванн поета у 1859 р. в Пекарях; пам’ятний знак на місці де поет планував збудувати хату у 1859 р.

4.  Прохорівка – меморіальний дуб Т.Шевченка в садибі М.Максимовича; пам’ятний знак про перебування поета у 1859 р. в Прохорівці на березі Дніпра.

5.  Келеберда –стела на березі Дніпра.

6. Мартинівка - пам’ятний знак Т.Г.Шевченка по вулиці Петренка, урочище Рожівка.

Авторські туристичні маршрути Галини Андрієнко,
відділ культури і туризму Канівської райдержадміністрації.