ХТО ТУТ

Мені набридла ця земля.

Раніше я сказав би: «Мене дістала ця країна», — проте батьківщина вже давно не викликає в мене аж так сильних емоцій. Вона просто набридла. Набридли її загиджені ріки, засмічені узбіччя, просякнуте потом повітря і сиве молоко без ГМО. Набридли її бездарні бандити, злодійкуваті генії і полохливі вожді. Втім, вожді тут ні до чого. Не знаю, що такого міг би вчинити діючий президент, скажімо, аби викликати в мені бодай цікавість чи, принаймні, бажання подивитися в його безтямні очиці й спробувати розібрати його вокабулярні виділення. Він навіть набриднути не може — його просто нема. Натомість обридли — до гикавки, до нудоти, до всирачки — ті кілька десятків мільйонів, що вважають, ніби керувати країною може неосвічений бандюган з попсутою кармою. Ну, бо які ж тоді вимоги вони можуть мати самі до себе — мої милі, простуваті, але мабуть, трохи їбануті співвітчизники?

«Гражданє Украіни! Прослушайтє важноє правітєльствєнноє сообщєніє! Гражданє Украіни, ви сошлі с ума!» — каже вічно актуальний анекдот.

«Та то нічо... та якось буде... та щось замутимо... та якось розрулимо... та якби ж знаття... та тут такі розклади...», — відповідають співвітчизники, спльовуючи соняшникові лушпайки та заодно розглядаючись довкола, що би такого ще десь спиздити, кого б іще кинути-розвести.

Втім, набридло й оце розмішування смердючого варива під назвою «національна ментальність». З якого дива фекальні завали в мізках називати ментальністю? І що можна визнати національним? Навіть всенародна звичка лускати насіння прийшла з неозорих російських просторів. А з «озорих» полів євроспільноти чомусь проникають лише різного роду «цивілізаційні» обмеження та згубна звичка жити в кредит.

Отож, громадяни України, ви можете не слухати цього повідомлення, але мені набридло спостерігати вашу рідкісну заангажованість у колообіг соняшникової біомаси. Особливості вашого харчування й побуту можуть зацікавити хіба якого-небудь Девіда Кроненберга, з його потягом до паскудства й бандажу.

Набридло спостерігати й за колообігом біомаси самих співвітчизників, що його так і хочеться назвати калообігом. Ну то й назву. Бо все, що відбувається в цій країні, на цій землі має стійкий запах нечистот. І від того, що на кожному лайні тепер красується наліпка «без ГМО», смороду не робиться менше. І я, щиро кажучи, не бачу жодного сенсу в тому, аби дороблятися тут якихось статків (що нереально без кримінального бекграунду), бо навіть укравши пару сотень штук баксів, і купивши собі омріяного українцями Лексуса, я за ті самі бабки отримую як бонус роздовбані українські дороги, розбодяжений бензин, пиздуватий сервіс і розпухлих інспекторів, яким доведеться відбашлювати стільки часу, допоки в люксусового Лексуса не відпаде останнє колесо. Так, укравши один раз, я змушений буду красти довічно.

На щастя, мені не потрібен Лексус. Проте, як і кожній людині, мені потрібні повітря, вода, хліб і віра. Віра в те, що я вмію робити щось потрібне людям, а люди вміють це взяти, знають, як цим скористатись.

Однак якось уже не надто хочеться щось давати істотам, які не вміють взяти навіть дароване Богом — територію, ресурси, свободу, життя. Таким людям не те що вірити, довіряти не хочеться. І давати, відповідно, теж. Люди, нездатні загосподарювати на цій, щонайменше плодючій землі, навряд чи виколупуватимуть зерна істини з моїх недорікуватих книжок. Вони навіть не здогадаються пустити ці книги на самокрутки чи бодай спалити з ідейних міркувань. Дехто намагатиметься читати — і це найгірше. 

Громадяни України! Не читайте книжок! Не купуйте авто, не їздіть на море, не дзвоніть батькам, не ходіть на вибори. Не вбивайте, не крадіть, не наступайте одне одному на ноги, і не плюйте на підлогу. Віддайте операторам їхні мобіли. Роздупліться й заткайтеся. Навчіться слова «дякую». Навчіться слова «вибачте». Забудьте слово «ой». Викресліть з абетки літери P, R. Сходіть до лікаря. Зніміть чорні окуляри. Перестаньте виховувати дітей — спробуйте їх просто любити. Не переймайтеся завтрашнім днем — подумайте про післязавтра. Згадайте, що ви вмієте робити. Зробіть щось. Або ні. Краще не треба. Не треба нічого робити. Ви вже оно наробили, скільки змогли. Не робіть нічого. Може, покайтеся, хто вміє. Або помоліться, хто знає. Або просто підіть та й умийтеся. Знайдіть собі якесь чисте джерельце. Промийте очі, вуха і рот. Напийтеся. Почистьте карму, порозгрібайте identity. А раптом допоможе?

Тільки ж пам’ятайте, мої обридлі до нудоти співвітчизники, пам’ятайте, що там де п’єш, там не справляєш нужду, не миєш авта, не переш брудне шмаття і не спльовуєш соняшникові лушпайки. Сонях, може й символ України, але не тому, що з нього маємо олію і «сємки», а тому, що він крутить голівкою за сонцем. Не так зле придумано. Може й вам замість розглядатися за черговим «ласим шматком», який «погано лежить», варто замислитися, де знаходиться джерело світла? Поворушіть мізками, повертіть головою. В темряві, воно, звісно легше «розрулювати й мутити», але лише на світлі виростають нормальні діти, сита трава і любов без ГМО.

Втім, любов, вона і з ГМО — любов. А коли її нема, то кожен скаже: «Мені набридла ця земля». І що, гадаєте, земля безконечно мовчатиме? Може, й мовчатиме. Але думатиме подібно: «Мені остопизділи ці...»

Хто тут?

izdryk_y