Бій під Крутами триває

Дивина, та й годі. Для президента ці юнаки, що виступили проти російських військ Муравйова - "загиблі герої". Для Колесніченка більшовицька армія, яка вторглася з Росії, його "співгромадяни", які вступили в "громадянську братовбивчу"

Чергова річниця бою під Крутами, який відбувся 29 січня 1918 року. Подія, ще у тому ж1918 році стала символом боротьби українців. Совєти її замовчували 70 років, як і звірства російських військ Муравйова після захоплення Києва.

Останні 20 років нової історії України ця подія щороку стає полем старої українсько-радянської війни. Цьогоріч вона навіть розділила побратимів по Партії Регіонів. Почесний голова партії і президент Янукович заявив: "Дев'яносто чотири роки тому біля станції Крути відбувся бій, в якому полягли українські юнаки - військові курсанти, студенти та гімназисти. Вони вірили, що захищають ідеали свободи і незалежності України. Ця героїчна та водночас трагічна дата в історії нашої держави завжди буде нагадувати нам про велику відповідальність наставників і командирів за рішення, які вони приймають. Згадаймо нині у молитві душі загиблих героїв". А заступник голови фракції цієї партії Вадим Колесніченко написав протилежне: "Не може факт громадянської братовбивчої війни... стати міфологемою, на якій виховуються майбутні покоління нашої країни. Такий підхід розколює Україну... Трагедія Крут – не той міф, на якому можна будувати майбутнє країни". Дивина, та й годі. Для президента ці юнаки, що виступили проти російських військ Муравйова - "загиблі герої". Для Колесніченка більшовицька армія, яка вторглася з Росії, його "співгромадяни", які вступили в "громадянську братовбивчу". Яка історична шизофренія в рамках партії влади! Голова Партії регіонів прем'єр-міністр Азаров поклав квіти до могили розстріляних більшовиками Муравйова юнаків і відбув молебен, а для заступника керівника фракції Колесніченка – "трагедія Крут – не той міф, на якому можна будувати майбутнє країни". Варто згадати факти історії. Цей бій був один із багатьох епізодів першої російсько-української війни. Провалом закінчилася осіння спроба більшовиків захопити Київ силами 2-го армійського корпусу, який перебував під їхнім контролем. У Вінниці корпус перехопили сили 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського, роззброїли і вислали за межі України.Тоді 25 грудня 1917-го 30-тисячна російська армія під проводом В. Антонова-Овсієнка з Гомеля і Брянська чотирма групами вторглася в Україну. Для підготовки інтервенції було відправлено численний десант російських більшовиків до Харкова, де ті проголосили маріонеткову радянську республіку. Емісари Леніна напередодні вторгнення 11—12 грудня 1917 зорганізували у Харкові так званий I Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів. Тактика російських більшовиків - емісари за підтримки місцевих більшовицьких груп організували заколот ,відомий як Січневе (Арсенальське) повстання, проти УНР, щоб відволікти війська Центральної Ради з фронту і полегшити просування російських більшовицьких підрозділів. Саме під час першої російсько-української війни (з грудня 1917 по квітень 1918 років) і відбувся п'ятигодинний бій під Крутами. А потім три корпуси під керівництвом Муравйова увірвалися в Київ. Зайнявши Лавру, більшовики вчинили там безчинства й насильства: вдиралися до храмів під час богослужінь, трощили, оскверняли святині, били й знущалися з монахів. Був вбитий митрополит Київський Володимир Богоявленський. Радянським комендантом міста був призначений матрос Андрій Полупанов. І хоч населення дотримувалося нейтралітету під час боїв за Київ, а прихильники Центральної Ради відступили, Муравйов влаштував у місті кривавий терор. Він видав наказ, у якому закли?кав нещадно знищувати усіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх "ворогів революції". Три дні у захопленому Києві відбувалися грабежі, насильства, вбивства. Загинуло багато інтелігенції, військовиків та простих городян, за різними даними від 3 до 5 тисяч осіб. Серед жертв більшовицького терору були міністр землеробства Української Народної Республіки Олександр Зарудний, член Центральної Ради Ісак Пугач та багато інших. У ті буремні часи в Києві існувало три владних центри: прибічники Тимчасового уряду в Росії, які гуртувалися навколо штабу Київського військового округу (ті, хто потім стануть "бєлимі"); більшовики ("красні"), які опиралися на зрусифікований пролетаріат; і самостійницькі сили, що гуртувалися навколо Центральної Ради. Очевидно, на будь-які події та процеси того кривавого часу у цих політичних таборів були протилежні погляди й оцінки. Достатньо перечитати "Бєлую гвардію" Міхаїла Булгакова. Населення Києва виявилось цілком байдужим до боротьби між українським та більшовицьким військами. Воно сягало на той час 430 тисяч осіб, з яких до 20 тисяч було військових — солдатів і офіцерів старої російської армії. Проросійськи налаштовані київські кола навіть дещо співчували більшовикам, бо сприймали їх просто як росіян, які прагнуть ліквідувати самостійність українців. Після укладення Берестейського миру (9 лютого 1918) і домовленості з німецьким і австрійським урядами про звільнення України від більшовицької окупації, українські частини під проводом генерала Прісовського і Петлюри, разом з німецькими і австрійськими частинами повели успішні бої на Правобережжі під Житомиром, Бердичевом, Козятином, Бучею і 1 березня 1918-го звільнили Київ. Упродовж березня-квітня німецькі і австрійські війська звільнили Лівобережну Україну, а військові загони отамана Болбочана і Сікевича — Крим і Донеччину. Радянська Росія змушена була визнати умови Берестейського миру і 12 червня 1918-го, підписала з Українською Державою мирну угоду. Але за наказом Леніна частини Червоної армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнко, Й. Сталіном і В. Затонським, без оголошення війни, у грудні 1918-го з Курська знову почали наступ на Україну. Друга російсько-українська війна тривала аж до 21 листопада 1920-го. Колесніченко пише: "...у більшості цивілізованих держав свої "патріотичні міфи" побудовані переважно на мотивах боротьби проти іноземних загарбників, що згуртовує націю". Армія більшовицької Росії, з усіма тими Антоновими, Сталіними, Затонськими та Будьонними – це не іноземні загарбники, пане народний депутате України? А бій під Крутами – це саме бій із загарбниками, а не братовбивчий конфлікт. Вже потім після більшовицької агітації серед бідноти, революційного червоного терору та інших відомих методів були пере агітовані війська, сформовані українські Червоні козаки та інші підрозділи робітничо-селянської армії - десь тут може бути складова "громадянської" війни. Але це вже опісля вторгнення. А що ж замість битви під Крутами пропонує святкувати Колесніченко? "...таких прикладів більш ніж достатньо. Тут і боротьба проти польської і німецької окупації(?), захоплення(?) військами Антанти півдня України, героїчна оборона(?) Донецько-Криворізької республіки від кайзерівських військ (залишеної напризволяще після Брестського миру)". Ось і поперла комуністична сутність із цього "патріота". Яка ж це "об'єднавча" роль Донецько-Криворізької республіки?! Після укладення Берестейського миру російські більшовики намагалися не допустити відновлення влади Української Центральної Ради в надзвичайно важливому в економічному і стратегічному відношенні Донецько-Криворізькому регіоні. Лєнін благословив Артема і решту товаришів із РСДРП(б) на цю аферу – саме їм належить теза про принципову відмінність Донецько-Криворізького регіону (Донкривбасу) від решти території України. Саме Артем проголосив необхідність входження Донецько-Криворізького регіону в склад Радянської Росії. Потім РСДРП(б) цю ідею замінила УРСРом. Супер-платформа для патріотизму та об'єднання, товариш Колесніченко! Перебріхування та пересмикування фактів, підтасовка змістів, відверта брехня – фірмовий стиль опусів Колесніченка. Хоча, що ще можна чекати від секретаря комсомолу та інструктора Ялтинського міського комітету Комуністичної партії?! Він же історію, як всі комуністи, як і більшість діючих політиків, вчив по "Краткому курсу истории ВКП(б)". Довідка з російської Вікіпедії каже: " Этот популярный учебник не только определял с конца 1930-х до середины 1950-х годов содержание преподавания и изучение истории ВКП(б), но и оказывал прямое воздействие в целом на историческую науку и историческую пропаганду в СССР в то время, поскольку его концепция, созданная под руководством И. В. Сталина, вышла далеко за рамки собственно истории партии и стала эталоном при освещении отечественной истории XIX—XX веков". От і нині, щоб вкотре заперечити право українців на свою історію, нічого кращого, ніж цитати комуніста Солдатенка в Колесніченка не знайшлося. Яке їхало – таке здибало, каже прислів'ям ненависний народному депутату український народ. Для сучасної путінської Росії, яка насаджує радянську версію історії, ці криваві роки української історії вклалися в цілком однозначний рядок енциклопедії: "Независимая Украинская Народная Республика провозглашена в 1918, завоевана Красной армией в 1920" Краткий энциклопедический словарь — Москва, ООО "Издательство Астрель", 2002. - 1136 с. Завойована, товариш Колесніченко. Завойована!

Роман Чайка
Більше читайте тут: http://tsn.ua/analitika/biy-pid-krutami-trivaye.html