Великий князь Київський Святослав

8 березня – найчорніший день в українській історії. Цього дня у 972 році у бою з печенігами загинув князь Святослав. За своє недовге життя (за академічними даними, прожив князь всього 30 років) він розширив територію Київської Русі до велетенських меж. Київська Русь простягалася від Балкан до Уральських гір зі сходу на захід, від Кольського до Кримського півострова з півночі на південь. Нащадки Святослава на престолі лише втрачали території, завойовані князем. Навіть вороги з повагою називали його "царем на північ від Дунаю" та порівнювали його з давнім героєм Ахіллесом. Усі: і ворожі князю-язичнику монахи-літописці, і безпосередні його вороги візантійці – ромеї, – навіть поза власним бажанням згадують про безкорисливість великого князя протягом всього життя.

У 962 році князь Святослав хоробрий – син Ігоря – одержав свою першу перемогу. Завдяки військовій діяльності Святослава наших предків не продавали на работоргових базарах у Кордові, Венеції чи Кафі з табличкою "Sklave" на грудях. Не примушували забути мову та ім'я свого народу. Завдяки Святославу українці не зникли, як, наприклад, половці. Він був безстрашним воїном, тому і вибирав найбільш небезпечного ворога. Він направляв зброю проти смертельних ворогів Русі. Зокрема, він підняв меч на земний прототип уособлення всесвітнього зла – Хазарський каганат. Держава-паразит, яка протягом півтора століття пила кров із сусідів та данників, зникла під ударами русів за один рік – 965. Не Дон, а Волга стали при ньому східним кордоном Київської Русі. Святослав своїм походом поставив жирну крапку на багатовіковому протистоянні Русі та Хазарії, під двома століттями хазарського ярма. Каганат був справжнім лихом для Русі, цю державу у казках та билинах наші предки називали Чудо-Юдо. Завдяки Святославу воно зникло, тим самим на тисячу років було перенесено прихід глобалізаційного монстра. Справжнім випробуванням для Русі був герць із каганатом. Ми виграли його.

Під час походу проти Болгарії, який переріс у війну проти Візантії, Святослав мав намір зробити тогочасну свою бойову ставку – місто Преславу (або Переяславець) серединою руської землі. Щоб уявити собі, які плани були у князя з розширення кордонів власної держави, треба відкрити карту та глянути на відстань, яка віддаляла Переяславець на Дунаї від східного кордону Київської Русі, який пролягав по лінії Уральських гір. Після цього треба подумки перенести таку ж відстань від Переяславця на захід, бо Переяславець князь назвав "серединою землі своєї".

Необхідно визнати, Святослав розумів економічні та стратегічні вигоди Переяславця та інших міст на Дунаї. Дуже тривалий час болгарські історики та археологи шукали літописний Переяславець. Спочатку його ототожнювали із пізнішим містом Систовим. Але його розташування ніколи не мало особливих економічних та військових переваг. У1980-их роках минулого століття болгарські вчені вирішили, що Переяславець Святослава – сучасний Малий Преслав на острові Балта у одному із гирл Дунаю. У середньовіччі він був важливим торговельним осередком Болгарії. Трохи пізніше була висунута гіпотеза, за якою Переяславець – тогочасна болгарська столиця Преслав Великий. Тоді зрозуміла наполегливість, із якою Святослав прагнув зберегти за собою Переяславець, і та запеклість, з якою ворогуючі сторони билися за це місто – важливий стратегічний, економічний, політичний центр.

Чи дійсно князь планував перенести стольний град на Подунав'я? Серед науковців з цього приводу немає єдиної точки зору. Наведені Нестором-літописцем слова про "середину землі моєї" сприймаються по-різному. Історик М.Котляр стверджує, що ця фраза є не більш, ніж легендою. Він також вважає, що не було серйозних підстав вважати, що князь мав намір перенести столицю на Дунай, бо у такому разі це б позбавляло його престолу, робило главою багатонаціональної імперії, яка б трималася виключно силою зброї. Вищевказане питання залишається відкритим.

Під час облоги ромеями Доростола Святослав зібрав військову раду, і, за свідоцтвом лева диякона, виголосив промову: "Загине слава, що йшла слідом за військом русів, які легко перемагали сусідні народи і без кровопролиття підкорювали цілі країни, якщо ми тепер ганебно відступимо перед ромеями. Отож, переймемось мужністю…і будемо запекло битися за своє життя. Не личить нам повертатися на Батьківщину, рятуючись втечею: або перемогти і залишитися серед живих, або померти зі славою, здійснюючи подвиги, що гідні доблесних мужів!"

У 2005 році поет Руслан Морозовський присвятив легендарному князеві поезію "Приходь, княже!" Там, зокрема, є такі рядки:

Я знов і знов іду до Святослава,

Питаючи, коли прийдеш до нас?

Поглянь, яка розтерзана держава,

Яку колись ти від хазарів спас.

Завершує поет свій твір закликом до рішучих дій, життя України вже неможливе без рішучих дій, на які здатні тільки великі люди.

Хіба то мир під гнітом агентури?

Чого чекати? Вождь ти чи не вождь?

Приходь мерщій, бо загребуть нас кури.

Очолюй військо, княже, і приходь!

На межі ХХ і ХХІ століть мислячі люди прагнуть зрозуміти Святослава, вгадати його думки, прагнення. На знак поваги та бажаючи бути схожим на Святослава, українські хлопці голять голови, залишаючи косу(оселедець), які були у князя та його воїнів, називають своїх синів на честь останнього напівбога Русі. Хай їх діти будуть такими, як і ВІН!

Зореслав Кумпан,
голова бердянської міської організації ВО "Свобода"