Вчили нас у школі поважати людей...

Поважати себе, не поважаючи інших, — це хамство. Не поважати себе, поважаючи інших, — це незрілість. Не поважати себе, не поважаючи інших, — це цинізм. Поважати себе, поважаючи інших,—це гідність.

 (Равіль Алєєв)

Коли ми перестаємо поважати людей, ми починаємо деградувати. Ця деградація має властивість прогресувати, коли ми ще й ображаємо людей, особливо значно старших за себе...

Історію, яка трапилась з пенсіонеркою в Каневі, хтось може назвати показовою для нашого сьогодення. Не буду сперечатися — можливо, так і є. Нехай читач сам визначиться...

30 січня цього року, як відомо, на вулиці було не дуже затишно — близько 20 градусів морозу. Пенсіонерка Тамара Григорівна, яка мешкає по вулиці Героїв Дніпра, близько десятої години ранку пішла до “хитрого” ринку аби купити квіти і поїхати на вулицю Бузницького, щоб об 11.30 потрапити на похорон знайомої людини. В такий лютий мороз стояти з квітами на зупинці, чекаючи автобуса, самі розумієте — справа невдячна. Підійшов автобус, який прямував до музею Шевченка. Жінка вирішила не морозитись та й  квіти не заморозити, сіла в автобус з наміром поїхати в сторону музею, щоб потім цим же автобусом повернутись на Бузницького. Оплативши проїзд, пенсіонерка поїхала. На кінцевій зупинці пасажири з автобуса вийшли, а Тамара Григорівна залишилась в салоні. “Чого сидиш? — крикнув водій,— Це кінцева зупинка, виходь!” (Дуже “ввічливо” при обслуговуванні пасажира!) Жінка відповіла, що їй потрібно їхати на Бузницького — в зворотну сторону. Для водія це не був аргумент — він зайшов у салон, взяв пенсіонерку за рукав і потяг до дверей, виштовхнув на вулицю, при цьому “характеризуючи” жінку не надто цензурними словами. Зі сторони музею в цей час йшли дві жінки і бачили це приниження пенсіонерки...

Коли я ознайомився із заявою Тамари Григорівни, написаною нею на ім’я керівника підприємства-перевізника, а також з відповіддю останнього, мене, чесно кажучи, дуже здивувало, що в своїй відповіді начальник водія-грубіяна не вибачився перед людиною похилого віку. Натомість зазначив у відповіді, що “... на виконанні міських маршрутів загального користування в м.Каневі здійснюється напруга на водіїв та кондукторів підприємства з боку населення. В зв’язку з цим водій, котрий працював 30.01.12 на автобусі по міському маршруту загального користування в м.Каневі №2, не витримавши даної напруги, звільнився з посади водія за власним бажанням”. Все. Ні вибачте, будь ласка, Тамаро Григорівно, за поведінку мого підлеглого, ні обіцянки, що подібний інцидент більше не повториться — в листі немає...

Аналізуючи цю пригоду, я заглянув у Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, яким має керуватися перевізник. В цьому документі я не знайшов вимог про те, що пасажир повинен виходити з автобуса на кінцевій зупинці і оплачувати поїздку у зворотному напрямку. Зате там є інші чіткі вимоги. Наприклад, пункт 147.14 Правил зазначає: “Водій автобуса зобов’язаний чемно поводитись з пасажирами”, п.149.5 — “Водію автобуса забороняється відмовляти пасажирам в обслуговуванні, крім передбачених законодавством та цими Правилами випадків”. У Правилах чомусь немає вимог до водія, що він повинен ображати пасажира, тим більше жінку, значно старшу за нього. Немає й вимог, що водій повинен тягнути пасажира за рукав до виходу і виштовхувати його з автобуса. На жаль, Правила не тлумачать, що означає словосполучення “перенапружені водії і кондуктори” і чого від них можна чекати пасажиру...

Чи не деградуємо ми, люди добрі?!.. Чому не вважаємо за потрібне, навіть перебуваючи в процесі деградації, вибачитись перед людиною, яку ми образили? Вибачитись публічно, якщо людину образили публічно!

Валерій РЕВА, газета ВІКА №13, березень 2012