Усе пізнається в порівнянні

Днями мені довелось терміново виїхати до Полтави. Ця подорож навела мене на думку поділитись з читачами власними враженнями від поїздки: як кажуть, “на власній шкірі” відчув комфортабельність розрекламованого корейського потяга Hyundai. Можливо, бажання поділитися думками з читачами і не виникло б, якби не довелось їхати до Полтави з Києва “рідним” поїздом “Лтава”, а назад до Києва — корейським транспортним засобом №161 сполученням Харків-Київ.

Отож, неділя, 15 липня. До платформи поданий для посадки поїзд №180. Час відправлення з Києва — 18.26. Прибуття до станції Полтава-Київська — 23.23. Майже п’ять годин у дорозі. Вартість квитка — 59,35 грн. Всі вагони — на зразок корейського Hyundai (чи, може, навпаки): з однієї сторони вагона — по три крісла, з другої — по два. Крісла зручні, у салоні вагона — кілька телевізорів (всю дорогу “крутили” якийсь серіал). Коли поїзд рушив, провідниця пройшла по вагону, закриваючи відкриті вікна, ввімкнула кондиціонер. Під час поїздки пропонувала чай, каву. За майже 5 годин поїздки — кілька зупинок на проміжних станціях, від 5 до 20 хвилин кожна.

З Полтави до Києва виїжджав у вівторок, 17 липня. Час відправлення з Полтави-Київської — 8.29, прибуття до Києва — 11.30. Три години і 1 хвилина у дорозі. Вартість квитка у вагоні №7 (другого класу) — 237,87 грн, у вагоні №8 (першого класу) — 340 грн. Відрізняються вагони, як на мене, лише тим, що у першому класі по обидві сторони вагона — по два крісла, у другому класі з однієї сторони — 2, з другої 3 крісла.

До платформи прибуває корейський Hyundai, стоянка —2 хвилини. У мене сьомий вагон. Поїзд зупинився, двері сьомого вагона... ніхто не відчиняє. Підходжу до провідника восьмого вагона, каже: “вхід до сьомого вагона тут — через восьмий”. В цю хвилину подумав: а якби якась бабуся з торбами чекала, поки їй відкриють двері у сьомому протягом цих двох хвилин — мабуть так і залишила б собі на згадку невикористаний квиток за майже 240 гривень...

Щоб увійти з тамбура у вагон, смикати ручку на дверях не потрібно, на скляних дверях світиться кнопка, натискаєш — двері відчиняються автоматично.У вагонах —кондиціонери. Сидіння і телевізори, як у “рідній Лтаві” (фото зроблене у корейському вагоні під час цієї поїздки).Ось тільки корейці відкидні підставки для ніг, схоже, робили під свій зріст: при моїх майже 190 см росту і 46-му розмірі взуття вони були ні до чого— дуже не зручно. Hyundai рушив, вгорі екрана телевізора висвічується швидкість поїзда: на деяких відрізках шляху розганявся до 161 км за годину, при розрекламованих 160. По телевізору “крутили” німі ролики з текстом під кадрами. До Києва приїхали рівно об 11.30 — секунда в секунду.

Отже, щодо комфортності нашої “Лтави” і корейського Hyundai. Різниці я не помітив ніякої. Відрізняються лише  швидкістю, в основному за рахунок того, що “кореєць” не зупинявся на проміжних станціях за виключенням однієї зупинки в Миргороді на 2 хв, та чотирикратною різницею у вартості квитка.

З викладеного вище випливає питання: чому б Укрзалізниці не зменшити тривалість зупинок “рідних” поїздів на проміжних станціях і за рахунок цього не зменшити тривалість перебування пасажира в дорозі. І, як наслідок, чому б не дати можливості пасажиру економити на проїзді, користуючись “рідними” поїздами з тим же комфортом і тим же часом досягнення кінцевої точки маршруту? Питання без відповіді...

Скажете, до Полтави можна доїхати й без пересадок автобусом Канів-Харків? Цим транспортом — лише за умови безвихідної ситуації: вісім годин у дорозі в таку спеку, з яких майже 2 години — стоянки на проміжних станціях. Для чого такі зупинки? Напевно автобусом більше користувалося б пасажирів, якби перевізник до мінімуму скоротив тривалість цих стоянок.

А оскільки тут уже мова зайшла про автобусне сполучення між містами, до перевізника є ще одна претензія. Чому з Канева до Києва останній автобус відправляється лише о 18.30? При цьому, наприклад, у понеділок, в нього натрамбовується за час їзди до столиці стільки людей, що ледве зачиняються двері. Приклад такого “сервісу” — 2 липня цього року. А якщо автобусному пасажиру ще з Києва їхати далі поїздом, який відправляється зі столиці, скажімо, о першій годині ночі? Після такого “сервісу” в канівському автобусі йому ще тинятися столицею майже п’ять годин? Перевізник скаже, що більш пізні рейси для нього не рентабельні — мало пасажирів повертатиметься з Києва? І тут є вихід (було б бажання): після 18.30 пустити на столицю ще хоча б два рейси, наприклад, о 19.15 та о 20.00, а рентабельність можна було б відкорегувати ціною на квиток, як перевізник це робить на додаткових рейсах у вихідні та святкові дні,— зробити на ці два останні рейси вартість квитка, скажімо, не 40 гривень, а 50 чи 55. Нехай пасажир вирішує, яким рейсом йому їхати і яка ціна квитка для нього більш прийнятна. Адже у нас “все для людей, все для пасажира”? Чи це тільки лозунги?

Валерій РЕВА, газета ВІКА №30, липень 2012