НАЗАД В СССР

"Ми роки принизливої несвободи все ще рахуємо " великою епохою "?

У 80у річницю приходу до влади в Німеччині Адольфа Гітлера, німці вшановують пам'ять жертв нацизму. В Росії повертають назву Сталінград і відзначають 75-річчя Усольлага - одного з перших таборів системи ГУЛАГ. (Смертність серед перших 4945 трудармійців, які прибули в табір в лютому-березні 1942 р, склала 44%, - майже кожен другий. У Бухенвальді в 1942г.-34%.)

Прийшовши до влади, Гітлер буквально за рік знищив всі інститути Веймарської республіки, перетворивши одну з культурних і найзначніших країн Європи в загальноєвропейську ракову пухлину варварства. Її через дванадцять років видалили хірургічним шляхом.

 Німці, принижені поразкою в Першій світовій війні і задавлені економічною кризою, повірили: можна більше не думати і перекласти вирішення своїх проблем на когось. Але чи не так було і в Совєтському Союзі, і в Китаї за Мао Цзедуна? Начебто так, але насправді по-різному. За ті 12 років, що були відпущені, нациський режим, незважаючи на одурманюючу пропаганду, стукацтво і ліквідацію всіх нормальних інститутів, не встиг знищити віру в Бога і фактично не торкнув приватну власність. Ці два внутрішніх резерва, що забезпечують духовну і економічну свободу особистості та англо-американо-французька окупаційна адміністрація дозволили Західній Німеччині в найкоротші терміни прийти в себе.

У комуністичному Китаї експеримент над людьми був наймасштабнішим за кількістю жертв - гірше, ніж, в Совєтському Союзі. Але, на щастя китайців, Мао не встиг знищити селянство - і воно не тільки витягнуло країну з економічної ями після смерті вождя, але й зберегло традиційні конфуціянські цінності.

В Совєтському Союзі ставили над собою експеримент довше за всіх, домоглися зникнення не тільки приватної власності, але і спогадів про неї, майже витравили з душ віру в Бога, створивши замість неї якийсь звід правил моралі, який, немов у глузування, назвали кодексом. Ми жили в такому стані більше 70 років, поки активна меншість інтелігентів плюс постаріння самої системи не перервали експеримент.

 Німці досі каються перед іншими народами за скоєне. Китайці вже відміряють на з'їздах поки ще комуністичної партії скільки - у відсотках – скільки Мао зробив правильних справ, а скільки помилок. Друга цифра, на щастя китайського народу, від з'їзду до з'їзду збільшується.

 І тільки ми, скинувши самі, без допомоги окупантів, як німці, і без болісного і тривалого перехідного періоду, як китайці, ярмо комуністичного режиму, сьогодні плачемо про його уявні радощі і проклинаємо тих небагатьох, хто боровся за нашу свободу. Замість того, щоб дивитися вперед і будувати нову країну, ми тупцюємо на місці і весь час дивимося назад.

Німці давно усвідомили той січневий день 1933 як свою трагедію і свою провину. Ми ж жовтень 17-го, та й всі наступні роки ГУЛАГу, голоду і принизливої несвободи все ще рахуємо "великою епохою". Чи не пора закінчувати з цим загальнонаціональним мазохізмом?