Як «голос із Європи» виявляється «голосом із Кремля»

Хто вони насправді – «європейські експерти», яких використовують в інформаційній війні зі «Свободою» Джерело інформації: газета «Всеукраїнське об'єднання СВОБОДА» Із проходженням до Верховної Ради Всеукраїнське об’єднання «Свобода» для декотрих невдоволених цим фактом стає небезпечнішим вдвічі. Адже тепер, коли робота націоналістів стає більш очевидною, набагато важче продукувати проти «Свободи» численні безглузді міфи. www.tyahnybok.info, www.svoboda.org.ua № 186 (5 у цьому році), 31 січня - 6 лютого 2013 р.

Уже не можна, як то раніше, наприклад, успішно робив головний «червоний» України Петро Симоненко, – просто вибратися на якусь трибуну і нагородити зо три кіпи брехні на кшталт «фашистів, антисемітів» і таке інше. Люди просто знизують плечима і – не повірять. Тому інформаційна війна зі «Свободою» стає усе більш вишуканою та філігранною. Наприклад,

аби дискредитувати вельми невигідне декотрим силам політичне об’єднання – починають все частіше використовувати так званий «європейський фактор», залучаючи «своїх» людей у Європі. Мовляв, ось навіть Європа і та жахається українських націоналістів. Але шила в мішку не втаїш, а тим паче таку шиту білими нитками маячню – маніпуляція все одно вилазить на

поверхню.

У ПОПЕРЕДНІХ ЧИСЛАХ ГАЗЕТИ ми вже писали про те, як 13 грудня Європарламент ухвалив резолюцію щодо репресій в Україні, і в останній момент у цій резолюції раптом з’явилася коротка

прикінцева згадка про «Свободу», у якій націоналістам по-комуністичному приписали «расистські,

антисемітські й ксенофобські погляди». Уже опісля з’ясувалося, що автором наклепницької згадки є

колишній болгарський комуніст Крістіан Вігенін, що, як і його партія, має тісні зв’язки і з Москвою, і з

правлячою нині в Україні Партією регіонів.

Болгарський громадський активіст Анґел Ґринчаров характеризує Вігеніна як «слугу російського імперіалізму». Отож низка українських організацій з-за кордону звернулися до голови Європарламенту з вимогою скасувати антисвободівську згадку. Аж ось – чергова аналогічна спроба дискредитувати українських націоналістів нібито «голосом з Європи». 10 січня цього року у ЗМІ поширюється інформація, що «Свободу» нібито… вигнали з Альянсу націоналістичних рухів Європи. Інформацію поширює українське видання «2000» з посиланням на польського експерта, президента Європейського центру геополітичного аналізу та колишнього депутата Сейму Матеуша Піскорського. У розмові з «ВВС» Піскорський стверджує, що йдеться про нібито «надмірний радикалізм і прояв расистських позицій цією політичною силою». У публікації також зазначено: «Всеукраїнське об’єднання «Свобода» було виключено з Альянсу європейських націоналістичних рухів, що включав у себе націоналістичні та

національно орієнтовані партії Західної Європи, хоча «Свобода» дуже хотіла бути в ньому». Махрова брехня від Піскорського стає очевидною вже дуже скоро. 23 січня її спростовує сам Голова Альянсу

Європейських національних рухів (AENM/AENM) Бруно Голніш, який робить заяву для українських ЗМІ та відповідних депутатських делегацій щодо статусу ВО «Свобода» в Альянсі. Цей коментар і стає відповіддю на інсинуації. Бруно Голніш підкреслює, що «на противагу деяким чуткам, «Свобода» не була виключена з Альянсу європейських націо нальних рухів. Українська націоналістична сила була

і залишається учасником цього міжнародного об’єднання». У розмові з «ВВС» Бруно Голніш уточнює декотрі де талі. «Свобода» не може претендувати на повноправне членство (у Альянсі – ред.) через те, що ми є організацією, яка передбачає право на повне членство лише для партій з країн-членів ЄС, а це поки що не стосується України. «Свобода» завжди була спостерігачем, і ми погодилися з тим, що вона повинна зберегти цей статус», – розповів він про результати засідання ради Альянсу, яке відбулося минулого тижня у Страсбурзі. У той же час, пан Голніш повідомив, що в межах організації справді існують певні проблеми між «Свободою» з одного боку та угорськими і польськими націоналістами – з іншого. «Я б назвав це конфліктом історичної пам’яті. Проте цей конфлікт не повинен заважати нам боротися з нашим спільним ворогом – глобалізмом… Можуть бути і інші про-

блеми, цього я не знаю», – сказав пан Голніш. Але найцікавіше в цій історії, як і в історії з болгарським комуністом Вігеніним, – постать людини, яка поширила наклеп. Хто ж такий цей польський екс-депутат Матеуш Піскорський. Польський журнал «Newsweek» пише, що діяльність очолюваного ним Європейського центру геополітичного аналізу включає в себе «подорожі за рахунок Кремля, контакти з російськими службами та паломництва до кривавих режимів». Автори публікації стверджують, що

кілька тижнів тому цей центр організовував прес-тур до Сирії, в рамках якого журналісти мали взяти участь у міжнародній конференції на тему протидії… наклепам на сирійську владу. Раніше ця організація видала книжку, присвячену аналізу білоруської політичної системи, профінансовану, в тому числі, тамтешньою владою. Серед партнерів Піскорського «Newsweek» називає колишнього начальника управління президента Росії з міжрегіональних та міжкультурних зв’язків та персону нонграта у Литві, Латвії, Естонії та Грузії Модеста Колерова. У коментарі «ВВС-Україна» Матеуш Піскорський, щоправда, спростував ці закиди і повідомив, що вже подав позов до суду з приводу публікації у «Newsweek». Але є ще дещо дуже цікавеньке. Піскорський, виявляється, регулярно

їздить спостерігати за виборами в Росії, аби… натхненно захоплюватися їхньою прозорістю та демократичністю. Ми відшукали цитату Піскорського в інтерв’ю «Правді.Ру», в якій він оповідає про «професійно підготовлені» вибори в Росії в березні 2010 року. На думку Піскорського, який тоді спостерігає за виборчим процесом до Рязанської обласної думи, вибори відбуваються «згідно з виборчими законами і обласного, і федерального рівня, відповідають основним демократичним стандартам».

5 грудня 2011 року видання «Ежедневный журнал» так іронічно пише про виборчі вояжі

Піскорського до Медведєва та Путіна:

«На російських виборах є два типи спостерігачів – погані і хороші. Погані – це офіційні особи, спрямовані в Росію ПАРЄ і ОБСЄ. Вони вважають неприпустимим будь-яке застосування адміністративного ресурсу і набридають посадовим особам своїми причіпками. Але зараз мова про хороших, які налаштовані цілком доброзичливо і тому є улюбленцями російських провладних ЗМІ. Вони не делеговані міжнародними організаціями, а позиціонують себе в якості незалежних свідків електорального процесу. Наприклад, поляк Матеуш Піскорський, ще до завершення голосування високо оцінив хід російських виборів і не помітив жодних серйозних порушень. Він вже не вперше відвідує Росію. 2007 року Піскорський спостерігав за думськими виборами та висловив захоплення організацією «гарячої лінії», на яку люди можуть дзвонити з питаннями та скаргами. Нічого поганого в тих виборах, які були фактично перетворені на плебісцит з потужним застосуванням адміністративного ресурсу, – Піскорський не помітив. Через два роки, знову відвідавши Росію, він похвалив «процес консолідації і зміцнення партійної системи, доступність і демократизм державної влади порівняно з іншими країнами». 2010 року Піскорський знову був присутній на російських регіональних виборах і брав участь у прес-конференції разом з представниками провладної організації «Чесний вибір» (співголови – політтехнолог Дмитро Орлов, члени Громадської палати Олександр Брод і Володимир Мамонтов), яка звинуватила представників опозиції у порушеннях. ... Гріффін і Піскорський як «хороші спостерігачі», фігури, покликані сертифікувати російські вибори, – сумне доповнення до «каруселей», вигнання спостерігачів з дільниць і обвалення «неблагонадійних» сайтів.… Якщо на російському телебаченні з’являється персонаж, що представляється польським ексдепутатом або британським євродепутатом і вихваляє якість виборчої кампанії, то звичайний громадянин навряд чи відрізнить його від спостерігачів ОБСЄ і ПАРЄ. Будь-який російський режим – навіть найбільш антизахідний – потребує схвалення від хоча б якихось «західників», така історична

звичка. До подібних методів вдавалися ще в СРСР, коли треба було «викрити» Солженіцина або виправдати розгром Празької весни». Недаремно, за спостереженнями однієї російської журналістки, ставлення «Самооборни» до Росії – «найкраще, яке тільки можна собі уявити». Отак антисвободівські «голоси з Європи» дивовижним чином виявляються «голосами з Кремля». Важливо, аби люди розуміли, що не кожному такому повідомленню від нібито європейських експертів можна беззастережно довіряти.

Галина ЧОРНА.

ДО ТЕМИ

«Проффесор» Янукович потрапив до списку найвідоміших поляків – за те, що не визнає УПА!

Президент Янукович увійшов до списку найвідоміших поляків і людей із польським корінням – як політик і…

науковець! Про це повідомляє «Історична правда» з посиланням на організацію «Polski Network». І за які ж такі заслуги Януковичу така честь? А за відмову надати статус учасників бойових дій партизанам УПА! «Український політик (лідер Партії регіонів), науковець, професор економіки та права. Прем’єр України у

2002-2005 і 2006-2007 роках, з 2010-го - президент України, – повідомляється на сайті. – Його предки з боку батька були поляками й католиками (бабуся пo батьківській лінії народилася в Варашві). Янукович є противником надання статусу учасників бойових дій партизанам з УПА і ОУН». У контексті заяв президента Польщі Броніслава Коморовського, що полякам, мовляв, легше домовлятися з Януковичем, ніж «з українцями з Західної України», можна робити невтішні висновки, що Польща досі не позбулася імперських

амбіцій щодо України… Цікаво, що сам Янукович у лютому 2011 року фактично ствердив, що не є українцем – він заявив, що його предки по батьковій лінії – поляки і католики: «Лише мій батько народився у Донбасі,

де одружився із жінкою з Росії. Усі інші мої предки походили з Польщі». То чого ж дивуватися, що йому не болить доля українців?