«Як умру то поховайте мене на могилі…..» - всім відомі рядки із заповіту Тараса Григоровича Шевченка, кобзаря-пророка України та її народу. Безліч написано праць, захищено дисертації про Канів та саму Чернечу гору, де і поховали Тараса, це тільки після цього її починають називати Тарасовою. Але все таки чому Канів? Чому Чернеча? Чому в віршованому заповіті згадується могила? Чия могила? І що то за Ревучий, якого мало б бути видно та чути? Де він? «Як умру то поховайте мене на могилі…..» - всім відомі рядки із заповіту Тараса Григоровича Шевченка, кобзаря-пророка України та її народу. Безліч написано праць, захищено дисертації про Канів та саму Чернечу гору, де і поховали Тараса, це тільки після цього її починають називати Тарасовою. Але все таки чому Канів? Чому Чернеча? Чому в віршованому заповіті згадується могила? Чия могила? І що то за Ревучий, якого мало б бути видно та чути? Де він? Питання яких безліч і ніякої більш менш логічної відповіді, крім того, що в цій місцині дуже красива природа, своєрідна енергетика та славне історичне минуле. Хоча, на мою думку, все набагато простіше і закономірніше, і величніше, просто потрібно знати більш глибше історію народу цієї землі, набагато глибше від 988 року, відкинувши всі релігійно-політичні підгрунття всіх часів.
З чого ж почати….мабуть непотрібно великих доказів того факту, що історія нашої землі Русі-України, землі антів, скіфів-сарматів та безлічі наших предків, обмежується лише з моменту хрещення (а що ж було до того?!) та акту про незалежність 1991 року. Багатовікова культура нашого народу навіть відображена в нашому рідному літочисленні – 7521 рік від створення Світу та людини Богом. І якщо нас створив Бог, народив нас своїх дітей, то аж ніяк не рабів. Наші люди знали єдиного Бога, єдину сутність творця. І ім’я йому тут було – РОД. Той хто народив, родина, природа.
Ця вся інформація збереглася в Українських легендах, бувальщинах, казках, традиціях. Але про Рода, навіть є згадки в історичних джерелах візантійських попів, які описували нашу землю.
А місто єдиного бога Всесвіту на землі знаходилося на так званій Княжій горі (власна назва), що розташована за 2 км від Чернечої гори вниз по течії Дніпра, де дельта річки Рось. Це тут Дажбог покохав русалку Рось, і народився їхній син – Перун. Це тут в 19 столітті академік М.Ф. Біляшівській, після археологічних розкопок, підтвердив наявність того самого літописного міста Родня, першої столиці Русі, резиденції великих князів, місце народження Святослава. Місце і місто Рода. На сусідній горі Пластунці, було велике святилище Рода, де тисячі років горів священний вогонь, тепер ми його знаємо як вічний, або благодатний вогонь з небес, що сходить на землю на Великдень. Після 988 року, зміни релігії та самої світоглядної концепції світу, із синів Божих стали рабами, Родень зник з політичної та історичної арени, а потім прийшла орда…..
А Чернеча гора - і це ї є та сама Велика Могила. Нажаль ми знаємо тільки факти більш менш сучасної історії, лише про поховання в Каневі гетьманів України. Де б не загинув гетьман, як би не скінчилося його життя і за яких обставин – його везли і ховали в Каневі, під Роднем на Черненечій, де стояв козацький монастир. По старій прадідівській традиції, генетичній пам’яті та голосу крові, їх гетьманів, князів козацьких везуть сюди…Іван Підкова, Самійло Кішка, Яків Шах, Кулага - Петаржицький, Остряниця, Павлюк (Полурус) та інші, підтверджені та не підтверджені офіційною історією. А потім була Велика руїна……
А в 19 столітті прийшов час Шевченка, він і витягнув із забуття руїни і гетьманів, і козаків, і Україну на світ Божий у свої віршах. Тай заповів упокоїти свою душу і тіло, там де лежать кращі сини цієї землі – на могилі, в місці єдиного бога Всесвіту. Колись з Чернечої гори, якщо дивитися на північ, на край Трахтемирівського півострова було видно велике каміння, один із порогів в середньому Придніпров’ї, до того часу як його зірвали місцеві люди його називали Ревучим.
Можна сказати, що це все не більше як гра слів, так як немає ніякого офіціозу підкріплено печаткою та підписом із вченим ступенем. Хто хоче – нехай говорить, а хто ні читає далі. Цікавим є наступний факт, який ще більш чітко вписується в канву попередньої розповіді. Мова тепер іде про те місце де Шевченко хотів, купити землі та побудувати собі хатину, це так зване урочище Мотовилівщина. Місцина, у вигляді увігнутої чаші, що розташована між Чернечою та Княжою горою. Що ж тут особливого? Цікавим є той факт, що мотовило – це колесо від прядки, при розгляді урочища особливих візуальних асоціацій не спостерігається. Тут спробуємо знову звернутися до рідних легенд, Бог Род живе на небі в ірії (згадаймо фразу – птахи летять в вирій). І є вхід в небо, небесні ворота, що називається Сваргою.
Сваргу зображали як колесо, яке постійно крутиться, центробіжний круговий рух планети, галактики, всесвіту. В нас навіть є термін коловорот – вогняне коло, космогонічна уява про Світ в цілому. А на Купалу, на день літнього сонцестояння, коли Сварга починає крутиться в інший бік, згадаємо звичай підпалювання вогняного колеса, як символу чергового циклу оновлення природи. От і мотовило і Мотовилівщина, колесо життя, що крутиться. Саме це урочище і є тим самим місцем, де знаходиться, за світоглядом нашого народу, вхід в небо, небесну Сваргу, дім Бога. От саме тут Тарас Григорович Шевченко, маючи і доступ до архівів того часу, і хотів собі мати обійстя, а на Чернечій - вічного спокою. В місці Бога на Землі та його дітей.
«Рабів до раю не пускають!»
Мій бог мене рабом не називав
Ти божий раб, я – внук Дажбога.
Ти на колінах в молитвах.
В мені ж горить вогонь Сварога,
Я кличу Пращура в піснях.
Я з Богом річ веду як рівний,
А ти готовий лоб розбить.
Для Рода я нащадок гідний
Твій бог за гріх готовий вбить.
Рабом залишишся навіки,
Навряд чи він тебе простить.
Я ж розчинюсь в лісах і ріках,
Не буде Пращур внуку мстить!
Не божий раб, а внук Дажбога
Не гну я спини в молитвах,
В мені горить вогонь Сварога,
І той вогонь – в житті мій шлях!
|
4
5
