ПІСТ

Вчинімо піст приємним і угодним Господеві. Бо справжній піст — це втеча від гріха, це стриманість у мові й погамування гніву; і відмежованість від похоті та наклепів, брехні й порушення присяги. Зречення цього всього — правдивий піст, що милий Богові.

Християнське життя неможливе без подвигу, без зусилля. Це зусилля вірянин робить під керівництвом Святого Духа, з метою позбутися гріха й панування страстей, щоб додержуватися волі Господньої, жити в Христі й бути живим членом Його Тіла, Церкви.

У подвижницькому зусиллі особливо значне місце займає піст. Він є одним з найдієвіших засобів у духовній боротьбі. Однак піст може втратити свій зміст, або стати марним! Через незнання одні християни недооцінюють значення посту й не дотримують його, інші зберігають його, перетворюючи у формальну дію, що не має того глибокого змісту, що вкладений у нього вірою й життям Церкви.

Треба пам'ятати, що християни постують не тому, що Богові приємно, коли Його раби не їдять, од же й біси великі «постники» (Пісна Тріодь).  Вони постують і не для того, щоб голодом спокутувати свої гріхи. Христос на хресті спокутував людські гріхи і спасіння - це «Божий дар», який заслужити ніякими «ділами людськими» неможливо (Рим. 5.15-17). Святитель Василь Великий застерігає: «Бережися вимірювати піст простим утриманням від їжі. Ті, які втримуються від їжі, а поводяться погано, уподібнюються дияволу, що, хоча нічого не їсть, однак не перестає грішити».

Без розуміння правдивого змісту посту, він може, зробитися шкідливим: з'являються дратівливість, озлобленість, нетерплячість марнославство, зарозумілість, гордість. Проте мета посту полягає саме у викорінюванні цих гріховних якостей. Якщо в того хто постить замість покаянної молитви, любові до ближніх, добрих справ й прощення образ переважають гріховні пристрасті, то піст не є щирим, духовним, а виявляється лише дієтою.

                Оптинський старець Амвросій каже: «Всі діла й подвиги тілесні й навіть самоумертлення, якщо вони не спрямовані до виконання заповідей Євангельських, до придбання чеснот, і особливо смиренності, не тільки не приносять користі душі людини, але навпаки, приносять шкоду».

                Господь через пророка Ісаю вчить нас: «Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв'язати кайдани безбожности, пута ярма розв'язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного? Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: Ось Я!”  (Іс. 58.6-9)

«Хто обмежує піст одним утриманням від їжі, той досить безчестить його, - наставляє святитель Іоанн Златоуст. - Не одні вуста повинні поститися, - ні, нехай постяться й око, і слух, і руки, і все наше тіло... Піст є віддалення від зла, приборкання язика, відкладення гніву, приборкування пристрастей, припинення наклепу, неправди й клятвопорушення... Ти постишся? Нагодуй голодних, дай напитися прагнучим, відвідай хворих, не забудь ув'язнених у темниці, змилосердься над змученими, утіш засмучених і плачучих; будь милосердний, лагідний, добрий, тихий, довготерпеливий, співчутливий, незлопам'ятний, побожний і стриманий, благочестивий, щоб Бог прийняв і піст твій, і удосталь дарував плоди покаяння».

                Таким чином, зміст посту - в удосконалюванні любові до Бога й до ближнього, бо саме на любові ґрунтується всяка чеснота, що складає піст. Преподобний Іоанн Касіан Римлянин говорить, що ми «не покладаємо надії на один піст, але, зберігаючи його, хочемо досягти через нього чистоти серцевої й апостольської любові». Ніщо - піст, ніщо - подвижництво при відсутності любові, тому що написано: Бог є любов (1Ів.4:8). Заради любові до людини, часом, піст можна й відкласти. Він пише: «Більше жорстокосердним, ніж ревнителем благочестя, повинно вважати того, хто буде зберігати строгий піст і тоді, коли відвідає його брат, в особі якого необхідно прийняти Христа».

Один пустинник, відповідаючи преподобному на питання: «Чому ченці в Єгипті скасовують піст для відвідувачів?» - відповідав: «Піст - моє; коли захочу, можу його мати. А приймаючи братів і отців, приймаємо Христа, Який сказав: приймаючий вас, Мене приймає, - і: не можуть сини шлюбного чертога поститися, доки з ними Наречений. Коли ж відніметься в них Наречений, тоді будуть поститися (Мк. 2:19-20)».

Приведемо дві коротких повчальних історії отців - пустельників: Коли святитель Тихон мешкав в Задонському монастирі, один раз у п'ятницю на шостому тижні Великого посту він відвідав монастирського схимника Митрофана. У схимника в цей час був гість, якого за його благочестиве життя любив і святитель. Трапилося, що в цей день знайомий рибалка приніс отцеві Митрофанові для Вербної неділі живу рибу. Так як гість не розраховував пробути до неділі в обителі, то схимник розпорядився відразу ж приготувати з риби юшку й холодне. За цими стравами й застав святитель отця Митрофана і його гостя. Схимник, злякавшись такого несподіваного відвідування й уважаючи себе винним у порушенні посту, упав до ніг святителя Тихона й благав його про прощення. Але святитель, знаючи строге життя обох друзів, сказав їм: «Сідайте, я знаю вас. Любов - вище посту». При цьому сам сів за стіл і став їсти юшку. Така полегкість і доброта святителя вразили друзів: їм було відомо, що святитель Тихон увесь Великий піст по понеділках, середах і п'ятницях не вживав навіть олії, а тим більше риби.

Єпифаній, єпископ Кіпрський, запросив до себе в справі ігумена Іларіона. Їм подали курку, і єпископ запросив ігумена до столу. Старець сказав: «Прости мені, отче, але з тих пір, як я прийняв мій постриг, я ніколи не вкушав м'яса». І Єпифаній сказав йому: «З тих пір, як я прийняв мій постриг, я не дав заснути нікому, хто тримав що-небудь проти мене, і сам не спав, якщо тримав що-небудь проти кого-небудь». І старець сказав йому: «Прости мені, отче, твій шлях вище мого!»

У кожного своя міра посту: у ченців одна, у мирян може бути інша. У вагітних і жінок, що годують, у старих і хворих, а також у дітей, із благословення духівника, піст може бути значно ослаблений. «До самовбивців повинно прирахувати того, хто не змінює суворих правил помірності й тоді, коли потрібно підкріпити ослаблені сили прийняттям їжі», - говорить преподобний Іоанн Касіан Римлянин.

Великий Піст - це час радості й зміцнення наших сил , час любові до Бога й до людини, час просвічення всієї нашої істоти причастям Святій Трійці.             “А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.” (Мт. 6:16-18).  

 “Вступімо радісно в цю благодатну пору стриманости, і просвітімось промінням святих заповідей Христа Бога нашого світлістю любови, осяйністю молитви, ясністю чистоти і силою витривалости в доброму, щоб, зодягнені у світло, дійшли ми на третій день до святого Воскресіння, що опромінює світ нетлінністю.”

“Засяяла благодать Твоя, Господи, засяяло й просвічення для душ наших. Це час належний, пора для покаяння! Відкиньмо темні справи й візьмім на себе панцир світла, щоб, пропливши велике море посту, прибули ми на третій день до Воскресіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, що спасає душі наші.” (Пісноспіви першого дня Великого Посту)

 Господь чекає від нас покаяння, а не марних пожертв. Ми плачемо про наші гріхи, але робимо це в радості милосердя Господнього; ми умертвляємо нашу плоть, але робимо це в радості Воскресіння й вічного життя. Під час Великого Посту ми готуємося до Воскресіння, як Христового, так і нашого власного.

Ці правила, прийняті із чернечого життя, існують не як фарисейський «неудобоносимий» тягар (Лк. 11.46), але як ідеал, до якого варто прагнути, як засіб духовного вдосконалення, увінчаного любов'ю. І самі великопісні служби постійно нагадують про це:

 “Постимося постом приємним, благоугодним Господеві: правдивий піст є злих відчуження, помірність язика, люті відкладення, похотей відлучення, не говоріння неправди й клятвопорушення. Цих збідніння, пост правдивий є, і сприятливий.” (Вечерня понеділка першого тижня Посту).

Отже, знаючи, що ми призиваємося до великого зусилля, будемо намагатися, при тім таємно, без похвальби або осуду інших (Мт. 6.16; Рим. 14), щоб поститися на повну силу. Постуючи тілесно, постимося й духовно. З'єднаємо піст зовнішній з постом внутрішнім. Очищаючи тіло помірністю, очистимо й душу покаянною молитвою для придбання чеснот і любові до ближнього. Це й буде правдивий піст, приємний Богові, і для нас спасительний.