К теме: "Полковник, який змінив історію України" Е. Коновалец и его роль в УВО и ОУН.

Анатолій Кентій. Від УВО до ОУН. 1920-1942

"...За свідченням учасника засідання згаданої наради, головною роботою УВО, "попри організування міст, повітів і сел", була визнана "військова розвідна служба" для німецького рейхсвера, з яким підтримує зв'язки Закордонна Головна Рада "під проводом полк. Коновальця.
Нові реалії політичного життя в Західній Україні після вже згадуваного рішення Ради послів великих держав в березні 1923 р. стосовно долі Східної Галичини, розрив у стосунках між Є. Коновальцем і Є. Петрушевичем, зміни в тактиці УВО важко сприймалися членством, бойовиками.

У конфіденційному документі КПЗУ під назвою "Т. зв. Українська військова організація" (не раніше 1925 р.) говориться, що вже з лютого 1923 р. "провід Організації противився всяким активістичним виступам і їх засуджував",88 дійсно, керівництво УВО в цей час відмовилось від продовження у широких масштабах терористичної діяльності (хоч проти цього було велике невдоволення на низах) і зосередило увагу своїх членів на експропріації коштів і особливо на активізації розвідувальної діяльності. "

"Контакти УВО з німецькими організаціями зав'язалися, як вже говорилося вище, на зламі 1921/1922 рр. Вже в одному з листів за лютий 1921 р. до Східної Галичини Є. Коновалець, оцінюючи стан міжнародних відносин в Європі, писав, що Німеччина "за всяку ціну і під всякими умовами" прагнутиме до ревізії Версальського договору 1919 р. і вже зараз держить зв'язок з тими, хто їй потрібний, "тим самим також з українцями". А в листі від 5 квітня 1922 р. до Є. Петрушевича Я. Чиж підкреслював, що "В. О. налягає на доцільне використання зв'язку з німцями"

"На першій зустрічі з Є. Коновальцем шеф німецької розвідки В. Ніколаї насамперед поцікавився "реальними можливостями УВО в радянській Україні", а також контактами "з розвідкою польського генштабу".96 Втім, у німецької сторони був інтерес не тільки до українських націоналістів. У складі німецької розвідки, як відомо, існував спеціальний відділ під назвою "Бюро підготовки війни за допомогою національних меншин", для якого встановлювався спеціальний грошовий фонд. На початку 1932 р. для згаданого фонда було виділено 200 тис. марок. З цим щорічних сум надавалася допомога спочатку УВО, а потім й ОУН.

Хоч на перших зустрічах уповноважених УВО з представниками німецької розвідки розглядалися переважно питання розвідувальної діяльності й співпраці на цьому ґрунті, разом з тим на них закладалися основи для більш широких зв'язків українського визвольного руху з Німеччиною. Саме в цей час Є. Коновалець в одному з листів до митрополита Андрея Шептицького виклав свою позицію щодо українсько-німецьких справ. "Нехай сьогодні ми, - писав керівник УВО, - знаходимся на слугуванні німецьким державним урядовцям. Але завтра ми маємо надію з їхньою допомогою і під їхнім керівництвом здобути власну державність".97

У цих словах відчувається гіркота від усвідомлення неспроможності за тих обставин власними силами добитися самостійності України і об'єктивна потреба спертися на зовнішні сили. Такий шлях не був новим. Адже свого часу й С. В. Петлюра гасло "орієнтація тільки на власні сили" назвав реченням "без змісту і самооблудою". А в листі від 19 квітня 1925 р до К. Мацієвича Голова Директорії УНР писав: "...Я велику вагу надаю зовнішнім чинникам і гадаю, щоб без своєчасної допомоги з їхнього боку ми знову провалимося по всіх швах і закінчимо нову спробу українського державного ренесансу катастрофою"

"Крім Німеччини, Є. Коновалець та його оточення намагалися встановити ділові стосунки й з відповідними чинниками Литви, яка була скривджена і загрожувана поляками"

http://lib.oun-upa.org.ua/kentiy/editorial.html

http://lib.oun-upa.org.ua/kentiy/r104.html

http://lib.oun-upa.org.ua/kentiy/r207.html