"Договір" з Москвою

Обидва слова нейтральні й перспективні, а в поєднанні — виходить вибухова суміш! Справді, договір з Англією, Францією, Німеччиною, Туреччиною — то історичний документ, за яким стоять взаємні зобов'язання.

В  України  особливийдосвід договорів  з Москвою.  Договір з Москвою одразу випадає з правового поля.   Специфіка в тому, що перед договором Москва визнає Україну як народ і державу, а одразу після підписання — вже не визнає. І сам договір кудись дівається.

Так було після Переяславського договору 1654 р., від якого залишилося тільки гасло: "Навіки разом!".

Україна була визнана як держава і царем Алєксієм, і вождем Леніним, і президентом Єльциним. А потім при цареві почали кидати у в'язницю або Сибір українців, коли хто нагадував про договір.

Ленін, після визнання УНР як незалежної держави, відразу ж послав російські війська для захоплення Києва. А в 1922 р. утворився СССР. І того "договору" вже ніхто не підписував, але він фігурував у газетах як історично доконаний факт.

Після розпаду СССР утворилася Українська держава, незалежність якої визнав світ, визнала Росія. А вже президент Путін із цим зовсім не рахується і бере активну участь у виборах і президентів України, і парламенту…

Потім несподівано відкриває для себе, що український народ, надійно накритий кремлівськими ЗМІ, якось залишається українським народом. А президент України, перевірений і схвалений у Кремлі, сідає у своє крісло і вже стає, в силу інстинкту самозбереження, президентом України. В Москві це сприймається сердито — як дефект центрального керівництва. І свої у Кремля люди — типу Медведчука чи Табачника — не можуть виправити "колесо історії".

Із тим колесом не все ясно. У Москві була певність, що руль від того колеса в руках Кремля. А потім побачили, що воно раптом зупиняється біля розбитого корита, і тоді з усіх дипломатичних та воєнних здобутків Кремля залишається купа черепків. У народі кажуть — "дьявольскоє наваждєніє"

Так було і в 1917-му, так воно закінчилося і в 1989–1991 рр…

Путін думає, що це помилка попередніх років. А от якби він був тоді не простим шпигуном у Німеччині, а стояв біля руля, то колесо не забуксувало б.

Але в народі кажуть, що катастрофа останньої імперії обійшлася найменшою кров'ю. А от із Путіним біля руля була б справжня катастрофа. А результати були б іще набагато гіршими…

Однак у Кремлі все було і є "секретно". Ніхто не знає, хто і що там секретно думає. Там уми повернуті назад, і вони там думають і думають про відновлення імперії. Євангелія, ігнорована тими умами, попереджає: "Усе таємне стане явним". Стала явною політика Кремля в організації Голодомору в Україні. Стали явними злочини Кремля в Катині і в усіх засекречених закутках "імперії зла". Стали явними засекречені жахи ГУЛАГу. Стали явними домовленості Гітлера і Сталіна про поділ світу та початок Другої світової війни. Ганьбою обернулися підписи вождів Кремля під "Декларацією прав людини", якої дотримуватися вони не збиралися і заслужили слави віроломних. Наївно думати, що історія забула злочини Кремля проти чеченського народу.

"Эх, не пора ль разлучиться, раскаяться…

Вольному сердцу на что твоя тьма?"

Мільйони людей і сьогодні повторюють ці слова поета Олександра Блока.

А Кремль повторює все з початку: вибудовує з карамельки агітпункт, на фасаді пише "Митний союз" — референдум". А за порогом агітпункту ставить наживку й удавку, яка м'яко затягується на шиї союзника. На тих старих автоматизмах і тримається самодостатня державна мудрість, яка закликає вперед, але постійно повертається назад.

В кожній країні були свої королі й монстри. Але жодна в світі країна не повертається до них, як Росія повертається до Івана Грозного, Петра Першого, Катерини ІІ, Леніна і Сталіна.

Не просто повертається, а змушує до них повертатися і дітей, і все суспільство. І також сусідів. Російські пам'ятники Петру і Катерині, Леніну і Сталіну — то ганебні стовпи, до яких прив'язують майбутнє наших дітей.

Росія занурюється в своє важке минуле — і нас тягне за собою. Вона докладає всіх зусиль для того, щоб не вирвалися з того блудного кола ні Україна, ні Грузія.

Усім зрозуміло, що в мутному союзі розставлено пастки, звичайні для дипломатії Кремля. І головна пастка — на суверенітет Української держави, без якої плани повернення до Російської імперії — мрії біля розбитого корита.

Усе це речі загальновідомі, як відома одверта зневага Путіна до України.

Але яка ж то буде зневага, коли цей митний союз оформлятиметься ще й за допомогою не просто кримінального президента, а й народу через "референдум", крадькома схвалений, приведений з Кремля Медведчуком.

Громадсько-політичне життя України щораз опускається. Де ті, що підіймають гідність і волю народу до свободи? — вам історія дає шанс! Горе тим, що схиляють голови до ярма і дурять себе ілюзіями тимчасової вигоди.

Євген Сверстюк