Я, каратель

Я не беруся судити саме цих людей на фотографії, я візьму в цілому, процентне співвідношення, так би мовити. А воно там, в Горлівці, взагалі не хоче переважуватися на нашу користь.

Вони раділи, коли Крим став Кримнашим, раділи і тихенько заздрили, потай сподіваючись повторити долю півострова найближчим часом. Багато хто з них їздили в березні - квітні в Донецьк, споглядати нового ідола, здурілого олигофрена Губарєва.
 
Вони кричали: "бий хохлів, вбивай, ріж фашистів", коли на наші мирні демонстрації люблячих Україну людей зі Сходу нападали з ножами і кастетами. Вони несамовито кричали тваринам первісним криком: "На коліна, сука" і "Росія!". Можливо, деякі з них тикали пальцем на депутата Рибака, тикали, показуючи його вбивцям, що ось він, цей фашист і зрадник, який посмів не любити Росію ...

Можливо, вони заздрили Слов'янську, куди прийшли правити залізною рукою Пономарьов, Гіркінд, можливо у багатьох з них на стінах висів портрет фюрера і триколірна ганчірка держави прокажених.
 
Вони кляли хунту, волали, як мавпи, коли збивали українську авіацію, коли розстрілювали українські колони, коли спалювали живцем українських солдатів в бронетехніці або поряд з нею.
 
Вони так чекали введення військ Росії, не розуміючи, чому Путін зволікає, чому одним стрімким бліц - кригу не дійти до Києва, Львова, Ужгорода, чому не визнається навіть улюбленою Росією їх референдум, чому, незважаючи на всі надії і передумови, наступають як раз карателі, а їх хоробрі воїни, наші хлопці, могутні захисниками починають потихеньку поглядати у бік "пох*й, куди, аби подалі".
 
І ось вони дочекалися. Росія прийшла до них. Але не та Росія, яка "Путінпутінпутін, вставай страна огромная», не грізний ведмідь у вушанці із зіркою і гострими іклами, а худий, порваний в бійці з більш молодим, сильним і хитрим суперником, вовк.

У житті кожного боягуза настає момент, що якщо його міцно притискають до стінки, він розвертається і починає битися. Зараз браві воїни Недороссіі опинилися в тому положенні, але от біда, разом з ними там опинилися й ті, хто зображений на цій фотографії.
 
І коли на них навалилася Росія, мінометним, артилерійським і реактивним вогнем від своїх же улюблених солдатів, вони забули про республіки, про референдум, про киплячий чайник на плиті, вони миттю рвонули на четвертій швидкості в підвали і бомбосховища, рятуючи свої життя.
 
І тепер, сидячи в підвалах і чуючи постійний рев, гуркіт, удари, свист, хлопки, вибухи, вони тремтять і думають: "за що нам все це, коли ж це закінчиться, чому саме ми?".
 
Дорогі мої нешановні співгромадяни, ті, хто викрикував назву ураженої мозкової чумою країни на площах своїх міст і зривав прапори держави, в якій живете і яке вас забезпечує соціалки-грошима-медициною-так всім. Дорогі мої, ви самі обрали цей шлях. Ви покликали Росію на нашу, українську землю, і ось ви дочекалися, Росія прийшла.
 
Подобається вам Росія? Як там, у Горлівці, нормально Росія вас розважає?
 
Тепер, як на цій фотографії, ви сидите на шматках ковдр і стільцях і вже не посміхаєтеся, і гарячковий блиск фанатизму пропав з ваших очей, витіснений глобальним страхом за своє життя. Деякі з вас закривають обличчя. Деякі з вас - це чоловіки, за життя яких помирають ті, хто ніяку Росію в нашу країну не кликав.

І буде щастям, якщо хоч хтось із вас зрозуміє, що він накоїв, яку фатальну життєву помилку він вчинив, привівши в свій край війну. Але гірка правда в тому, що багато з тих, хто виживе, так і залишаться "Росією", навіть після нашої перемоги.
 
А поки що ви, ті жителі Горлівки, Луганська, Донецька, які завдали удару своїй країні в спину, безглуздою злобою і люттю випалюючи все українське, ви перебуваєте в положенні, коли ви поставили і на орел, і на решку, а монета зависла в повітрі .
 
І вам, саме вам, безмозким і обділеним інтелектом організмам, я хочу сказати всього лише одне. Будьте ви прокляті за те, що заварили таку кашу, за яку платить і буде ще довго свій кров'ю платити народ України, поки ви ховаєтеся за своїми підвалах.
 
І я навіть не вибачусь за різкість своїх слів.

Хотіли Путіна - отримали Путіна на 100 відсотків. Мовчали, коли били Евроманданівців в Донецьку, коли шалена кацапка топтала голову пораненого в Харкові, коли ПРИ ВСІХ забирали Рибака, котрий заступився за прапор України.
 
Ні, до цих совкоящерів у мене співчуття НЕМА. Або абсолютна байдужість, або ненависть. Коли слухаю відомості про чергових загиблих українських вояків, то точно більше ненависті.