Канівські гирьовики-рекордсмени стають лікарями і священиками

Сходження важкоатлетів-гирьовиків Канева на найвищі спортивні вершини розпочалося у 1966 році, коли з Дніпродзержинська до Канева приїхав молодий тренер Микола Кобелякський.

Через кілька років очолювана ним самодіяльна спортивна секція на республіканських і всесоюзних змаганнях не залишала шансів збірним областей і республік колишнього Союзу. Найбагатшими на спортивні досягнення були 1979 і 1980 роки.

Рахунок завойованих медалей на Всесоюзному турнірі з гирьового спорту, що проходив у Луганську (тоді – Ворошиловграді) у 1979 році, відкрив наймолодший учасник наймолодшої команди турніру – учень восьмого класу канівської міської школи №4 Ігор Кобелякський. Щойно хлопчакові виповнилося 15 років, як він здобув підряд три срібні медалі, а на завершення змагань, в останній вправі триборства – ривку 32-кілограмової гирі однією рукою, отримав ще й золоту нагороду. До того ж, юнак з Канева встановив при цьому рекорд турніру і рекорд України серед юнаків до 18 років. А наступного року Ігор виконав норматив майстра спорту з гирьового спорту і став наймолодшим майстром спорту колишнього СРСР.

На турнірі у Луганську другу золоту медаль для команди здобув 20-річний Олександр Сова. У поштовху двох 32-кілограмових гир він випередив навіть багаторазового чемпіона й рекордсмена Росії Михайла Родіонова. Трійка 16-річних канівських юнаків – Олександр Гаврилюк, Віктор Литкін та Ігор Циганок – будуть підніматися на п’єдестал, отримуючи срібні та бронзові нагороди Всесоюзного турніру. Упродовж своєї спортивної біографії вони неодноразово ставатимуть чемпіонами та рекордсменами України. Загалом на пам’ятному турнірі у Луганську канівці завоювали 16 нагород: 2 золоті, 6 срібних і 8 бронзових.

Канівська секція з гирьового спорту упродовж 1979 року брала участь у восьми стартах і кожного разу посідала найвищі командні й особисті місця. За підсумками Федерації важкої атлетики республіки, котрій на той час підпорядковувався гирьовий спорт, канівська секція гирьового спорту офіційно була визнана найкращою спортивною секцією України за 1979 рік, а її тренера Миколу Кобелякського визнають найкращим тренером України з цього виду спорту.

Проте високе спортивне керівництво, мабуть, і гадки не мало, що чемпіони і рекордсмени з Канева займаються у невеличкому спортивному залі, який самі ж і обладнали, без будь-якої допомоги з боку влади. А їхній тренер працює практично на громадських засадах. Проте як людина, фанатично віддана цьому виду спорту, Микола Кобелякський вперто і цілеспрямовано готував спортсменів упродовж кількох десятиліть. 1970-1980-і роки минулого століття стали тріумфальними для канівців і їхнього тренера.

– Я впевнений, що якби гирьовий спорт був олімпійським видом спорту, канівські гирьовики обов’язково брали б участь в Олімпіадах і перемагали, – каже Микола Кобелякський.

Про те, що канівці були готовими до Олімпади 1980 року, засвідчили чергові перемоги: у тому році Ігор Кобелякський, Олександр Фещенко, Віктор Литкін, Ігор Циганок, Володимир Назаренко стали чемпіонами Всесоюзних турнірів, за рік гирьовики завоювали 24 медалі (з них 16 – золоті), встановили 14 рекордів.

Нині колишні чемпіони та рекордсмени – це люди найрізноманітніших професій. Іларіон Скляренко довгий час очолював Канівський "Автодор", Олександр Сова – підприємець, Ігор Кобелякський – старший економіст однієї з полтавських фірм, Віктор Литкін – священик, Олександр Бондаренко – працівник охорони московського Кремля, Ігор Циганок працює на Канівській ГЕС, Віктор Роговий – лікар. На жаль, серед вихованців знаменитого канівського тренера немає жодного професійного спортсмена чи тренера. А спортивні досягнення тридцятирічної давнини стали історією і ностальгією.