Замок у Каневі: русько-литовська броня українського кордону

Канів споконвіку був місцем збору княжих дружин русичів для походів у Степ, щоб приборкувати кочівників. 

Київські князі з мечем у руці ставали в тих битвах пліч-о-пліч з простими воїнами – у горезвісній битві на Калці 1223 року саме так геройськи поліг київський князь Святослав. А вже 1240 року Канів горів, підпалений ордою Батия. На довгий час місто стало резиденцією ханських збирачів данини – баскаків…

http://www.pres-centr.ck.ua/ximages/news/articles/normal/13868.jpg

Ліпший час для Канева настав у часи русько-литовської держави. 1394 року місто стає власністю князя Скиргайла Ольгердовича. Саме при ньому постає величний і неприступний Канівський замок, якому судилося бути твердинею, що стримуватиме татарсько-турецькі набіги протягом кількох століть.

Замок був поряд із сучасною площею Леніна – саме сюди виходив підйомний міст на ланцюгах від головної Надбрамної вежі фортеці. Всього цих веж замок мав шість. Стіни складалися з городен (зроблених з дубових колод зрубів завширшки до 6 метрів кожен, заповнених у проміжках між колодами землею). Ззовні стіни були обмазані товстим шаром глини – для захисту від вогню. В баштах і на помостах городен були встановлені гармати і складені припаси каміння, смоли, колод для відбивання атак. Додатковим озброєнням слугували так званий "діл" (важка гармата), дві "дільці" (гармати з ядрами завбільшки з куряче яйце), три гаківниці, три серпантини і 20 аркебузів (важка ручна вогнепальна зброя – попередник мушкета). Всередині замку були дім старости, церква, "пушкарська хата", комори і пороховий погріб. Від замку були прориті таємні підземні ходи до Дніпра, озера Лимарки і кількох віддалених глухих ярів.

На жаль, замок був не тільки військовою фортецею, а й місцем, куди звозили зібрану з канівчан подать. З кожного двору брали по 7 грошів, а з пасічників – по 12. У рибалок відбирали третину улову, а у мисливців на бобрів – взагалі рівно половину здобичі. Так звана Вітольдова вежа в замку мала сумну славу – тут карали й тримали у підвалах панських боржників. Місце воїнської звитяги над ворогами, які намагалися захопити Канів, поступово перетворилося фактично на тюрму для боржників. Край існуванню замку поклали гайдамаки – 1768 року вони захопили твердиню, яка простояла майже 400 років. Смолоскип, кинутий гайдамакою до порохового погреба, висадив у повітря замок – цю вирву-яр за сучасною будівлею позавідомчої охорони канівчани добре знають. Де проходили стіни фортеці, теж можна зорієнтуватися по звивистій вулиці, яка й донині називається Підстінок…

За часів козаччини, у XVII столітті відомий турецький мандрівник Евлія Челебі у своїй "Книзі подорожей" так описував враження від відвідин Канева: " Це чудова, міцна фортеця. За її стінами п’ять церков з дзвонами, торговельні ряди, базари, сади. Правителем її є гетьман Дорошенко, підлеглий польському королеві. Всього війська у фортеці три тисячі козаків".

Підготував: Олександр БРАВАДА
Джерело: "Прес-Центр"