Вхід на гору - за запрошенням?

Думаєте, жарт? Як виявилося - ні. 9 березня у день народження Великого поета Тараса Шевченка в Канів приїхав сам Президент України Віктор Янукович, щоб розібратися чому й досі не завершена реконструкція Національного музею. Вхід до Шевченкової могили під час відвідин такого дорогого гостя був дозволений лише людям з Партії регіонів, які приїхали сюди автобусами з райцентрів Черкащини та Київщини.

У підніжжя Тарасової гори

Ще у підніжжя Шевченкової могили партійців, що тримали в руках біло-голубі стяги, співробітники президентської охорони попросили не йти східцями вгору, поки місцевість не оглянуть спецслужби на наявність вибухонебезпечних предметів. 

«На гору дозволено підніматися тільки тим, хто є у списках серед запрошених. Всі інші, будь ласка, навіть і не намагайтеся підніматися, щоб не створювати товкотнечу. Все одно міліціонери з «Беркуту» вас завернуть назад», - сказав один із охоронників українцям, які захотіли в той день уклонитися Тарасові та подивиться здаля на живого Президента.

Приблизно через півгодини спеціалісти «розмінували» територію довкола заповідника, на якій би теоретично могли б бути бомби, сховані терористами. Далі почалася перекличка, хто є на місці серед приїжджих та місцевих регіоналів. «Золотоноша, усі тут?» – чулося збоку. «Чорнобай, де ваш керівник?» - турбувалися президентські охоронники. Коли всі посходилися і керівники районних партосередків познаходилися – рушили східцями до Тараса.  

Перед самим входом на територію Чернечої гори президентська охорона знову влаштовує перевірку. Але вже набагато ретельнішу, ніж унизу. Кожного перевіряють спеціальним приладом, який має виявити металеві предмети у потенційних терористів. Перевіряється вміст портфелів, жіночих сумочок.

Президентський «мерседес

Згодом, пропускаючи через «раскол» кожного поодинці, стовпотворіння нарешті починає розсіюватися. Залишаються тільки ті, хто насмілився прийти на захід без запрошення та перепустки.  

«Такого ще не було. Навіть за царя пускали до могили Тараса», - голосно обурюється один із присутніх чоловіків. Запитує в охорони:«Що ж нам робити? Йти звідси геть?»

Партійців із прапорами вишукали у ряд вздовж дороги, якою мав повертатися на Київ Президент

«Зараз узнаємо, що з вами робити, - каже один із сек’юриті і дзвонить телефоном начальству. - Тут прості канівці прийшли. Куди їх? Гаразд, зрозуміло». Повертається до гурту і каже: «Кожен, хто хоче покласти квіти на могилу Шевченка може це зробити після того, як поїде Президент». Невдоволені люди повертаються і прямують східцями униз.

Автоінспектор наздоганяє жінок, які йшли дорогою і не знали, що тут зустрічатимуть президентський кортеж

Дехто з жінок, щоб показати своє обурення, демонстративно попрямували дорогою, на якій за декілька хвилин мав уже з’явитися кортеж Віктора Федоровича. Звичайно, це побачили автоінспектори, яких повиставляли на трасі через кожні сто метрів слідкувати за порядком, і змусили жінок зійти на узбіччя.  

Я ніколи не був прихильником попереднього Президента Віктора Ющенка. Скажу більше – за порядкування Ющенка країна ще більше розкололася на україномовне та російськомовне населення. Але ж Віктор Федорович, здається, обіцяв консолідувати суспільство.  

Тільки як він його консолідує, якщо українці для нього, незалежно від того якою мовою звикли розмовляти (російською чи українською), - це сіра маса. Чи зрозуміли прихильники ідеї надання російській мові статусу другої офіційної (основний електорат Партії регіонів), яких теж в той день не пустили до свого Президента, за кого вони голосували? За Президента? Навряд. Скоріше за царя.

Під завісу заходу, коли уже всі спустилися вниз, партійців із прапорами вишукали у ряд вздовж дороги, якою мав повертатися на Київ Президент. Цим вони мали засвідчити шанобливе ставлення до Віктора Федоровича.  
 
Подумав: «Автоінспектори на кожному кроці, «група підтримки» з прапорами, що радо вітають Президента, - все влаштовано у добрих радянських традиціях, коли зустрічали генсека».

Увечері, дивлячись теленовини, я узнав, що того дня в Каневі Віктор Федорович нагородив лауреатів Шевченківської премії, під час своєї промови запевнив усіх, що українська мова і надалі матиме статус єдиної офіційної. Але, здається, мені, що все то – формальність. Справжність – це відношення до тих простих людей, яких тоді не пустили до Тарасової могли. Їм не дозволили постояти навіть на віддалі біля царської свити.

Левый Берег