Нестора Махна поховали поруч із танцівницею Айседорою Дункан

На початку липня 1934 року в одну з паризьких лікарень доставили хворого – колишнього командарма анархістської Повстанської армії Нестора Махно. Чоловік мав задавнену хворобу – туберкульоз легень, який перекинувся на кістки. Колишньому селянському “батькові” лікарі видалили два ребра. Утім це не допомогло.

6 липня він востаннє поговорив із дружиною Галиною Кузьменко.

– Галю, я втомився й хочу поспати, – були його останні слова. Махно помер. Галина витягла з-під подушки особистий щоденник Нестора. Невдовзі записи батька опинилися в його недруга Всеволода Воліна, з яким зійшлася Галина Кузьменко.

Останні роки життя Махно були для нього справжнім випробуванням. В серпні 1921 «батько» із залишками своєї арміє переправився через Дністер і опинився в Румунії. Там у 1922 році дружина народила йому доньку Олену. Звідти родина емігрувала до Польщі, де Нестор спробував організувати повстання галицьких селян і йти з ними визволяти від червоних Велику Україну. Потрапив до в’язниці. Якимсь дивом суд виправдав його. Махно їде до “вільного міста Данціга”, де знову потрапляє за ґрати. Цього разу йому закидають погроми німецьких селян-колоністів у Південній Україні. Звільнившись, Махно емігрує до Франції.

– Я нині мешкаю в Парижі, серед чужого народу й політичних ворогів, – писав в одному із листів.

Дружина Махна пішла працювати кухаркою, прибиральницею. Вчорашній отаманші це зовсім не подобалося. Вона вимагала від Нестора, щоб той забезпечив родину. Махно йде працювати до друкарні, а згодом, посварившись із власником, влаштовується столяром на одну з місцевих кіностудій. Кидає й це заняття. Заробляє гроші плетінням дитячих тапочок із соломи, які були модними в тогочасному Парижі. То розходиться, то знову сходиться з Галиною.

– Галина ніколи не любила Нестора, – згадувала паризька знайома Махна Іда Метт. – Через усе обличчя в Махна був шрам – слід від кулі, якою його намагалася вбити уві сні дружина. Було це в Польщі. Там Галина, здається, закохалася в якогось петлюрівського офіцера. З дружиною вони лише терпіли одне одного. Якось Галина в моїй присутності сказала про одного з військових:

– Це був справжній генерал, не те, що Нестор.

Попри проблеми з дружиною, Махно дуже любив свою доньку й дозволяв їй мало не все. Щоправда в пориві люті міг набити її, в чому згодом гірко розкаювався.

– Я бачила Олену 17-літньою, через багато років після смерті Нестора. Вона була дуже схожа на нього, але абсолютно нічого не знала про свого батька, та й не намагалася щось узнати, – писала Іда.

Під час прогулянки Венсенським лісом “батько” зізнався Іді, що мріє повернутися в Україну, зайнятися господарством і одружитися.

– Французької мови він не знав, та й не вчив її принципово. Втім доньку віддав до дорогого пансіону з мрією, щоб вона отримала гарну освіту. Вона носила прізвище Міхненко, бо Нестор боявся, що через своє прізвище накличе на доньку неприємності.

Інколи в Парижі Нестор підробляв написанням статей до анархістських журналів. Дуже рідко відвідував публічні зібрання. Час від часу його звали очолити анархістські повстання то в Болгарії, то в Іспанії, але він відмовлявся через хворобу.

– Через слабке здоров’я Махно п’янів від першого бокалу вина. Він ставав красномовним, але ніколи не напивався, – згадувала Іда. – У невеликій компанії Нестор губився, але варто було зібратися великому натовпу, як перед нами поставав справжній оратор.

Махно змушений був увесь час спростовувати закиди в антисемітизмі від емігрантського середовища. Суд і виправдальний вирок убивці Петлюри Шварцбарду назвав “антиукраїнським фарсом”.

Як кожна людина, що опинилася в його становищі, “батько” страждав марнославством.

– Він любив роздавати інтерв’ю всім підряд, а потім лютував, що кореспонденти його перебріхують.

Емігрантський письменник Нікулін залишив останній прижиттєвий опис Махна.

– Замість колишньої шевелюри в Махна чуб, підстрижений “їжаком”. Через усе обличчя – шрам. Голос – приємний, такий собі співучий тенор. На “батькові” – сірий вицвілий костюм- трійка, вишнева краватка, пальто-дощовик із запотілим коміром.

Найвидатнішого селянського отамана поховали в Парижі на кладовищі Пер-Лашез. Тіло спалили в крематорії. Урну з прахом замурували в стіну комунарів під номером 6686. Поруч із Махном знайшла вічний спочинок американська танцівниця Айседора Дункан, яка трагічно загинула в столиці Франції.

Під час Другої Світової війни його колишня дружина познайомилася із німецьким офіцером, з яким виїхала до Берліна. Там у 1945 році її разом із донькою спіймали агенти радянського міністерства держбезпеки й запроторили до таборів. Решту життя вона прожила в Казахстані.

Юрій Стригун