КАЯТТЯ ТАРАСУ

Ніч, легенький подих вітру,

Колише фіранки,

Місяць сяє  діамантом,

А зорі у танку.

Та на небі все кружляють,

Плетуть візерунки,

Нам немов би посилають

Ніжні поцілунки.

Тут і дивний сон наснився

Від тяжкої праці –

Тарас стоїть проти мене

У своїй папасі.

Та насупився суворо

І мовить крізь вуса –

Чому править в Україні

До тільця спокуса?

Чом собі пообирали

Крадіїв, манкуртів

На керманичів державних, –

Промовив похмуро.

У своєму ж Заповіті

Я замовив слово –

Чому землю українську

Не кропите знову?

Чому її продаєте

Зайдам і нахабам,

Невже ваші душі вічно

Спокусились звабам?

Чому своїх діток знову

Вчите на чужинській?

І забули нашу рідну

Мову українську!

– Запекло мені на серці

Від слів Кобзаревих:

«Чом не любимо країну

Від Криму до «Лева»?

Відповів Тарасу гірко –

Хочуть українці,

Щоби знову запрягли їх

У ярмо чужинці.

Бо збайдужіли до волі,

Тільцю уклонились,

Не піклуються про віру,

З нечистим зріднились.

А тому щоб знову гідно

На землі стояти,

В правду вірити і храми,

В серці будувати.

Та по Божому велінню

Кричати громаді –

Не давайтесь ошукати

Злодіям при владі!

Вони знову замаскують

Продажних обранців,

Під моральних та ідейних

Із нутром поганців.

Кинуть кістку для розбрату

Про мову чи віру,

Щоб собі чуби ми дерли

Втратили довіру.

А тим часом землі наші

Продають магнатам.

Заберуть у нас останнє

А ми – брат на брата!

Не ці підлі змови влади

В нас своя дорога – 

Обирати не за гроші

За любов до Бога!

За любов до українця -

Простої людини,

За повагу до держави,

Кожної родини!

Щоб нарешті ці обранці

За нас вболівали -

І твоє, Тарасе, слово

Завжди пам’ятали.

– Тарас сумно усміхнувся

На мої одвіти, –  

Вам байдужість і лихварство

Дорожчі на світі.

Наступила міцно влада

На ваші мозолі,

Тож скоріше схаменіться

Борітесь за волю!

Піднімайтесь за Вкраїну

Святую державу,

Та здобудьте для нащадків

І волю і славу!

          7.07.2012р.

    Володимир Воронін