«Молимося у Каневі, щоб набратися мудрості, сили та духу Шевченка»

- так промовив до прочан 7 березня Глава УГКЦ

Блаженніший Святослав (Шевчук)

Паломництво (проща) – це подорож до святих місць. Паломництво до Святої Землі є важливим для християн. Це вияв особливої подяки і просьби, яку віруючі виражають через подорож до святого місця. Результат паломництва – духовна переміна, оновлення серця та вдосконалення душі. Людина не випадково прагне до святинь, хоче побачити їх, побути біля них, торкнутися їх. У цьому прагненні вся природа людського переживання причетності і єдності з кимось, кого потребує її серце.

 «Паломники, котрі бачили Святу Землю, завжди бувають потім більш щирими та ревними віруючими, ніж ті, хто не мав цієї переваги…», – писав у XVIII столітті відомий англійський філософ Девід Юм.

Для українців усього світу такою Святою Землею стала Тарасова гора у Каневі.

7 березня 2015 року Вірні Київської архиєпархії на чолі з Главою УГКЦ Правлячим Архиєреєм Блаженнішим Святославом (Шевчуком) та Преосвященнішим  Єпископом-помічником Йосифом (Міляном), звершили Прощу до Канева - паломництво до могили великого батька і пророка українського народу Тараса Григоровича Шевченка.

 Високодостойних представників  духовенства, чернецтва, прочан з Київщини, Чернігівщини, Черкащини, Вінничини та Житомирщини привітали Канівський міський голова Ігор Ренькас, в. о. генерального директора Шевченківського національного заповідника Мар'ян Піняк, священики Православної Церкви Київського Патріархату о. Сергій (Нікітін) та Української Автокефальної Православної Церкви о. Володимир (Червоніков), громада міста.

Основою паломництва стала Божественна Архиєрейська Літургія, яку звершив  у Козацькій церкві Покрови Пресвятої Богородиці Блаженніший Святослав у співслужінні з Владикою Йосифом, священиками Київської архиєпархії та у супроводі хору Патріаршого Собору. Церкву, яка втілила ідею національної та конфесійної єдності України, було відроджено біля підніжжя Тарасової (Чернечої) гори восени 2013 року та освячено священнослужителями кількох конфесій 9 березня 2014 року, в день 200-літнього ювілею Великого Кобзаря.

Глава УГКЦ наголосив на меті паломництва до святого місця: «Молимось у цій козацькій церкві для того, щоб цієї поминальної суботи… пом’янути нашого Тараса, якого ми називаємо пророком Українського народу, для того щоб тут разом з ним бути, щоби набратися його мудрості, його сили, його духа. Ми сьогодні прийшли у цю прощу для того, щоб завершити оцей ювілейний рік святкування 200-ліття з дня його народження. Рік, який, можливо, був дуже непростим для нас. Ми розпочали цей рік разом з усіма главами Церков і конфесій України на Майдані, на Майдані, який ще стояв в барикадах, який був опалений недавніми слідами протистояння, зрошений кров’ю героїв Небесної сотні. Ми тоді слухали Тараса… За цей рік як багато всього сталося в нашому житті, в житті нашого народу і нашої держави… І ми сьогодні приїхали до місця, де спочиває наш Кобзар, для того,  щоби знову почути його Слово…».  Проповідь Блаженнійшого Святослава, у якій  рядки священного Євангелія поєднувались з рядками поезій Тараса Шевченка, відгукнулась у серцях сотень людей, що зібрались у Каневі, біля маленької Козацької церкви, сподіванням миру і злагоди.

По завершенні Літургії Глава і Отець УГКЦ подякував Владиці Йосифові, працівникам Шевченківського національного заповідника за ідею проведення та організацію Прощі до української святині, а усім присутнім – за спільну молитву та звершенне паломництво. Далі до слова було запрошено місцевого священика Православної Церкви Київського Патріархату о. Сергія (Нікітіна) та провідного науковця Шевченківського національного заповідника, кандидата філологічних наук Зінаїду Панасівну Тарахан-Березу, яка багато років свого життя присвятила дослідженню та збереженню Тарасової (Чернечої) гори. Саме на основі її досліджень архівних джерел у кількох країнах і постала ця церква.

Того ж дня біля Козацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці було закладено Алею єдності. Єпископ Йосиф (Мілян), автор ідеї, пояснив: «Сьогоднішня проща до Канева неодмінно залишить свій слід у душах і серцях прочан… На пам’ять про паломництво, про завершення двохсотлітнього ювілею від дня народження Генія українського народу Тараса Григоровича Шевченка, прийшла ідея першою в алеї єдності посадити шовковицю – біблійне, євангельське дерево. Коло нього проростатимуть інші дерева, посаджені іншими людьми, християнами, українцями. І згодом з'явиться Алея єдності: між християнами, між українцями, тої  єдності,  про яку співаємо щораз, коли молимося за Україну «Боже Великий Єдиний», бо в єдності наша сила! 

Опісля всі прочани урочистою ходою вирушили на Тарасову гору, до місця поховання Кобзаря, де відбулась заупокійна панахида, під час якої усі присутні зверталися до Милостивого Бога, аби «душа поетова святая» мала вічний спочинок. На знак пошани до великого сина України відбулась церемонія принесення квітів до підніжжя його могили.

Біля пам'ятника Шевченкові хор архикатедрального Собору Воскресіння виконав кілька відомих творів на слова українського Пророка. На завершення програми всі учасники паломництва мали нагоду оглянути експозицію  музею Тараса Шевченка, почути його вічно живе слово.

Із певністю можна сказати, що той, хто вирушив на прощу, ніколи не повертався додому порожнім. І сьогодні більшість людей, що здійснили, можливо, вперше у своєму житті, паломництво, свідчать про саме цей її результат, чи, кажучи мовою християнства, її духовні плоди – очищення серця, зміцнення віри або навернення до віри, зцілення духовне і фізичне. Чи не такого очищення, духовного зцілення вимолював Тарас Шевченко для кожного з нас, звертаючись до Господа з молитвою:

Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.

А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи,
Святую силу ниспошли.

А чистих серцем? — Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх соблюди.

А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.

27 травня [1860 С. П .Б.]

А всі ми – на вічному шляху до Шевченка, до Бога, до Правди, до Єдності.