Свято рушника

8 червня в Костянецький будинок культури завітали діти пришкільного табору з денним перебуванням «Водограй» Канівської ЗОШ №3. Сьогодні у них особливий день – день української символіки. 

Зараз – особливий час. Ми звертаємось до джерел народної творчості, до народних традицій, і як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, то можливо, життя наше буде більш радіснішим, духовно багатшим.

Рушник в українців був оберегом оселі. був скатертиною і вузликом, де зберігали харчі, утирачем і стирком, закутником і божником, плечовим, весільним, ритуальним. Він, як оберіг, супроводжує людину від народження до останніх хвилин життя.

Український рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. В українських родинах він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям.  Коли син вирушав у дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб беріг від лиха. Рушником накривали хліб на столі. Рушник — це оберіг, це символ життя, щастя і долі.

Рушник на стіні, давній звичай. Не було, здається, жодної оселі, котру не прикрашав би рушник.

Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.

Рушник і хліб – одвічні людські символи. Хліб на рушникові був в усі часи високою ознакою гостинності.

Тож діти ознайомилися з персональною виставкою рушників відомої канівської вишивальниці Людмили Миколаївни Ярошенко. Людмила Миколаївна  розповіла  про традиційні орнаменти канівських рушників, показала твори які вона вишила на Шевченківську тематику, відповіла на питання учнів, а на закінчення свята зробила майстер клас по виготовленню та вишивці серветки орнаментованої різними техніками вишивки.

Діти придивляючись ще раз на рушники зрозуміли, що на Канівщині вишивали переважно двома  кольорами – червоний і чорний . І як співається в пісні “Два кольори”, червоне – то любов, а чорне – то журба.

Закінчувалося свято, подякою, дітям і майстрин, за проведену клопітку роботу і побажанням, щоб у їхньому молодому житті більше переважав червоний колір – ознака любові, щастя, радості, благополуччя.

                  Галина Заболотна

директор Костянецького БК

Джерело