Вибрики "нової мітли" чи чин історичній справедливості

Боляче. Мені, особисто, боляче за нашу освіту і освітян, не говорячи вже про політиків за сьогоднішнє сприйняття в суспільстві наших національних героїв, до яких належить Симон Петлюра. Такою є насамперед моя реакція на прочитану статтю «Перейменування вулиць у Каневі: думка мешканців міста має бути домінуючою», розміщену на нашому сайті та в газеті «Віка» №27, липень 2015 .

Виходить так, що ми цінуємо, шануємо наших Героїв, які захищають нас сьогодні. Але невже ми маємо лише тепер відкривати ряд національних героїв Героями Небесної Сотні та сучасними воїнами, що в наш час загинули у війні з російським агресором в східних областях України? Чому ж ми не стали гідними пам'яті своїх Героїв минулих часів в українській історії, які в інші історичні періоди боролися з тим же агресором, а сучасних Героїв не долучаємо в їх ряд? …

Українські націоналісти вшановували пам'ть про Симона Петлюру в м. Каневі у 2004 році, відзначаючи у районному будинку культури його 125-річчя від народження. На моє запрошення на нашому заході був присутній останній Президент Української Народної Республіки в екзилі Микола Плав'юк, який у 1992 році при державних урочистостях з нагоди першої річниці Незалежності України склав свої повноваження і передав всі клейноди та інші атрибути влади УНР всенародно обраному Президенту України Леоніду Макаровичу Кравчуку. Тоді я, готуючись до нашого заходу, звернувся до директора училища культури з проханням допомогти нам поставити виставу по матеріалам книги Зінаїди Панасівни Тарахан-Берези “Святиня” про те, як С.Петлюра дбав про створення національного заповідника Т.Г.Шевченка в Каневі. В.І.Тулін запросив режисера, викладача училища, і доручив їй та студентам училища допомогти нам. Спочатку без приязні, лише виконуючи доручення керівника, бралася режисер за справу, отримавши від мене літературу. Але потім, вивчивши наданий їй матеріал, від душі дякувала мені за те, що допоміг їй відкрити для себе Петлюру, як національного Героя, великого патріота України.

Доступ до інформації сьогодні такий, про який ще десяток років тому важко було й мріяти. Та, тонучи в інформаціїному океані, все ж для нас залишаються невідомими та затаврованими радянською історієграфією наші національні Герої. Некритичне ж використання заяложених цитат, негативних портретів «ворогів народу», введених у науковий обіг радянською історичною наукою, звужує діапазон знань про складні періоди української історії.

Більшовики чи не першими зрозуміли і "належно оцінили" значення постаті Петлюри для українського визвольного руху. Так, Л. Троцький - права рука В. Леніна - в інструкції більшовицьким агітаторам, що направлялися в Україну, писав: "Ні на хвилину не забувайте, що Україна має бути нашою, і нашою вона буде тільки тоді, коли буде радянською, а Петлюра вибитий з пам'яті народу назавжди". Вибити Петлюру з пам'яті народу в радянські часи більшовикам таки вдалося успішно. Тож змінити сьогодні в Каневі назву вулиці Леніна на вулицю Симона Петлюри було б знаковою подією повернення народу національної гідності і історичної пам'яті. Але це у тому випадку, якщо ми до цього дозріли.

Левко Шанковський ще у 1958 році писав: "Сором мусить палити лице наших істориків, коли вони ще не зуміли дати українському народові великої історичної біографії вождя наших визвольних змагань, мученика за визволення українського народу, великого українського патріота, знаменитого журналіста і публіциста, якого життя, як нічиє інше, пройшло на службі українського визволення" (Див.: Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. - Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1958. - С. 11-12).

Тому вважаю, що ми маємо бути вдячними Сергієві Литвину, авторові книги «Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана» за його працю, яка стала першим в Україні комплексним, узагальнюючим дослідженням життя і діяльності Голови Директорії і Головного Отамана Військ Української Народної Республіки Симона Петлюри. Книга видана в Києві тиражем 2000 примірників у 2001 році у видавництві ім. Олени Теліги. Ця робота С.Х. Литвина частково доступна в інтернеті, наприклад за адресою:

http://www.ukrlife.org/main/evshan/petlyura.htm

Рекомендую познайомитися з нею кожному.

Доступні в інтернеті й матеріали тритомника «Симон Петлюра. Статті, листи, документи».

Перші два томи були видані відповідно у 1956 і у 1979 роках у Нью-Йорку, а третій том у 1999 році у Києві тиражем всього 1000 примірників.

"Очевидна річ, що в оцінці моєї персони Ви повинні бути правдивим:що було чи є в моїй особі, в моїй діяльності негативне, те треба так і освітити, не замазувати, а на світло денне витягти. Коли Ви знайдете щось в моїй діяльності доброго слова варте,то і тут будьте вірним правді, своїй власній совісті. Не прибільшуйте, але й не зменшуйте. Залишайтеся вірним правді, як Ви її розумієте. Хочу тут тільки одне зазначити. Для мене почався вже суд історії. Я його не боюсь, бо маю в Бозі надію, що мене і мою діяльність пізніш краще і вірніше зрозуміють, як сучасники", так писав сам Симон Петлюра у листі до генерал-хорунжого М. Удовиченка.

То коли ж думка мешканців про необхідність віддати шану національним Героям в топоніміці міста стане у нашому Каневі домінуючою? Невже час для цього ще не прийшов?