Сім "я" канівської родини

Канівчанин Сергій Донець разом з дружиною Наталею, проживаючи у найманій квартирі й маючи двох власних доньок, усиновили й виростили трьох дітей з місцевої школи-інтернату.

"Коли робиш добру справу, Бог допомагає"

Нині родина складається з семи осіб: тата Сергія, мами Наталі, трьох рідних дітей: Катрусі, Тетянки та маленького Михайлика, а також двох усиновлених дітей: Артура та Наталки. Родина виховала також хлопчика-сироту Іванка, котрий після досягнення повноліття назавжди поїхав із Канева.

Молоді Донці жили як звичайна канівська родина. Винаймали квартиру, працювали, виховували двох доньок. Рішення всиновити дітей прийшло саме собою.

– Одна сім'я взяла дітей з дитячого будинку, то і ми вирішили, – розповідає Сергій Донець. – Вісім місяців думали. Хотіли усиновити старших за віком, оскільки у них найменше шансів потрапити у нову родину... Діти у школі-інтернаті такі різні, але всі хочуть показати себе, привернути увагу. Нам сподобалися два хлопчики, Іванко та Артур, і дівчинка Наталка. Хлопці мали на той час по 9 і 8 років відповідно, а Наталка – 13.

Умови, в яких жила родина Донців на той час, бажали бути кращими. Діти-сироти, проживаючи в інтернаті, ліпше харчувалися, але розуміння того, що у них тепер є батьки, робило дітей щасливими.

– Діти не мали багатьох навичок, звичних для дітей, які виховуються у родинах, – розповідає Сергій. – Наприклад, не знали, що таке гроші і як ними правильно користуватись. Усьому навчалися поступово.

Найголовнішою проблемою для родини на той час була відсутність власного житла. Але знайшовся спонсор, який допоміг з коштами. Всього за кілька днів сім'я придбала будинок. Як говорить пан Сергій, коли робиш добру справу, Бог допомагає. Так у родини з'явився прекрасний великий будинок, в якому вони мешкають по цей день.

"Велика дружня сім'я"

Тепер Наталці – двадцять чотири роки. Біологічних батьків вона не пам'ятає, її підкинули до пологового будинку восьмимісячною. Дівчина закінчила Канівське вище училище культури та мистецтв, зараз продовжує навчання в Київському університеті декоративно-прикладного мистецтва на факультеті монументального живопису. Часто приїздить додому.

Іван також уже виріс. Вирішив обрати, як він каже, своє незалежне життя й подався туди, де він народився. Іноді телефонує, розповідає про себе та своє життя.

– Артур – хлопець добрий, роботящий, – розповідає Сергій Донець про наймолодшого хлопця. – Взяли його, як і двох інших дітей, уже круглим сиротою. Мати виховувала дитину одна, без батька. Померла молодою. Нині Артур закінчив одинадцятий клас, його люблять та поважають товариші, родина.

Катруся й Тетянка успадкували від мами музичні здібності. Катруся отримала атестат з відзнакою Черкаського музучилища, тепер навчається в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського. Тетянка – лауреат численних музичних конкурсів, талановита піаністка. Маленькому Михасеві всього п'ять рочків, але вже скоро він піде у перший клас. Родина живе дружно і щасливо, зараз уже ніхто й не згадує про те, що дехто з дітей нерідний.

Інна ПИЛИПЕНКО

http://www.pres-centr.ck.ua/region/kanivskiy/15009/