| Вітала в небі мала пушинка, С крила пухнастого частинка. Як янгол впала на долоні, Так опинилася в полоні.   Може полон, а може Воля, Та й все одна єдина доля, Тягнути в небо від тяжіння, Частку земного лагодіння.   Але ж на місті не сидиться, Душа сумує, мало місця, Ночами птаха кличуть зорі, Доле твоя, у даль прозору.   Як не кохай, вже білогрива, Не буде твоїй, не буде мила. Птах у полоні не буде жити, Він лиш на Волі буде пити.   Як заспіваєш у дорозі, В Серце заллються гірки сльози, Як не почують пісню ночі, Як не побачать крила в очі.   Слова що кличуть, в зорі ясні, Старання в небі стали марні. Навіщо треба Сонця й Хмари, Коли немає в тебе пари? |