Вітала в небі мала пушинка,
С крила пухнастого частинка.
Як янгол впала на долоні,
Так опинилася в полоні.
Може полон, а може Воля,
Та й все одна єдина доля,
Тягнути в небо від тяжіння,
Частку земного лагодіння.
Але ж на місті не сидиться,
Душа сумує, мало місця,
Ночами птаха кличуть зорі,
Доле твоя, у даль прозору.
Як не кохай, вже білогрива,
Не буде твоїй, не буде мила.
Птах у полоні не буде жити,
Він лиш на Волі буде пити.
Як заспіваєш у дорозі,
В Серце заллються гірки сльози,
Як не почують пісню ночі,
Як не побачать крила в очі.
Слова що кличуть, в зорі ясні,
Старання в небі стали марні.
Навіщо треба Сонця й Хмари,
Коли немає в тебе пари? |