40 днів як відійшов від нас Юрій Іллєнко.

22.07.2010 року рідні, друзі, колеги по мистецькому цеху, побратими по ВО «Свобода» пом’янули світлу пам’ять великого Українця там, де він знайшов своє останнє пристановище – в рідній Прохорівці. 
У суботу, 24 липня 2010 року, о 21-20 на "5-му каналі" програма "Народний контроль", присвячена пам'яті Юрія Іллєнка.

Повтор передачі - у неділю, 25 липня 2010 року, о 18-30.

  Великий кіномитець, що прославив, і надалі буде прославляти нашу державу, нашу націю. Лауреат найпрестижнішої української премії – Шевченківської. Патріот, громадянин з великої літери. Це такі люди цементують націю. Вони бачать на крок, на два в перед. Це їх сьогодні не сприймають, не розуміють, висміюють. Це про таких потім кажуть: «Так, він (вона) був правий, якби ми до нього дослухалися, підтримали – життя б було б інше». Більше року пройшло від написання «Я висвячую ножі люстрації», а річ ця актуальна,як ніколи.

Я висвячую ножі люстрації

Боже! Як вони раділи! В сусіда корова здохла: ніби дрібничка, але приємно. Особливо приємно, коли в усіх сусідів виздихали всі корови. У чорну п'ятницю 26 грудня, коли ВР голосувала за "Бюджет-2009", вся країна побачила, яка це насправді велика радість для народних депутатів - натиснув кнопку і всі не коаліційні корови здохли. Економіка - середній і малий бізнес - лише натиснути ґудзика - і гаплик - і нема бізнесу, як корова язиком злизала. А село? Дави кнопку що є сили - і нема села. Не треба ніякого Голодомору. Достатньо вказівного пальця. Про армію можна не говорити, кнопкодави перемогли українську армію одним рухом мізинця. Про культуру і кіно годі й згадувати - забудьте слово культура на найближчі... на скільки?., на рік?., на два?., на сто років?.. Мародерам байдуже, мародерів не обходить, що, здираючи з конаючої культури останні лахи, вириваючи з її роздертого криком про порятунок рота, ще живої, ще в конвульсіях, золоті коронки, вони, мародери, розправляються з наймогутнішою в Європі нацією. Тому, коли настане час відповідати перед трибуналом за злочинний "Бюджет-2009", хай ніхто не скаже, що не було запланованого документа про геноцид нації під кодовою назвою "Бюджет-2009". 
Не скиглю. Спаси, Боже! Не витираю сльози. Я впевнений у собі, спокійний. Отим солодкоголосим нікчемам, окозамилювачам і мародерам з ВР більше мене не надурити. Я висвячую ножі люстрації.

Як же вони раділи, треба було бачити - душили одне одного в обіймах, цілувалися, підстрибували, горлали, як навіжені, як на стадіоні, коли забивають переможний гол з положення поза грою, і суддя той гол зараховує. Президент "Бюджет-2009" зарахував. Підписав. Підписав смертний вирок, який сам і визнав, як катастрофу. Підписав катастрофу української державності. Фактично капітулював, зрікся своїх президентських зобов'язань - стояти на сторожі державності.

Історія зловісно повторюється. Понтій Пілат кинув через плече: я вмиваю руки, а ви його розпинайте, згідно з бюджетом розп'яття.
Боже, як вони раділи! Дехто навіть від щастя плакав. Було від чого.
Єдиний приклад зі всього бюджету, про який знаю абсолютно все. А бюджет від першої до останньої статті однаковісінький. Тому приклад однієї забитої корови намалює повну картину бійні - "Бюджету-2009".

Приклад з кіно. Те, що я знаю, краще за всю коаліцію, опозицію і Секретаріат Президента купно. Фінансування кіновиробництва всієї України на 2009 рік передбачено в розмірі 6 млн. гривень. В Україні є потреба принаймні в 30 фільмах національного виробництва щорічно. Суми 6 млн. гривень вистачить лише на половину одного фільму, і то в режимі жорсткої недоплати за всіма статтями. Хтось може резонно зауважити, як це зробив в ефірі міністр культури В. Вовкун: "Годі вже кінематографу сидіти на шиї бюджету, хай користується грошима інвесторів". І це було б правильно, аби не одна дрібничка. Для того, щоб залучити в кіно гроші приватного капіталу, треба було ще 1992 року Верховній Раді прийняти протекціоністський пакет законів про кіно. Цей пакет було розроблено у Фонді Української кінематографії при Кабінеті Міністрів ще за прем'єрства Вітольда Фокіна. За розробку законів про кіно Фонд було ліквідовано наступним прем'єром Леонідом Кучмою, мене з посади голови Фонду звільнено, а самого пакета досі не прийнято жодним скликанням Верховної Ради.

Виникає запитання: чому пакет законів, який врятував російський кінематограф, було заблоковано в Україні, чому доленосний пакет вперто не приймала влада в Україні? Відповідь очевидна і проста, бо безпосередньо "влада", тобто "мародери" з ВР, приватизувала кіно-, теле- і відеоринки та робить шалені гроші на відносно дешевій імпортній продукції, не витрачаючи жодної копійки на власне виробництво. Те, що в такий спосіб було розбещено, принесено в жертву депресивному імпортному кінопродукту ціле покоління глядачів і принагідно знищено національного виробника (кінематографістів), їх, "мародерів", не обходить. Зникнення цілої галузі (і, до речі, дуже прибуткової) національного виробництва заклало в інформаційний простір України міну сповільненої дії, яка вибухнула кризою в колись славетній кіноіндустрії України. А стаття про 6 млн. гривень в "Бюджеті-2009" поставила масну крапку в історії українського кіномистецтва. Власне, ці 6 млн. гривень - це не що інше, як гроші на процедуру ліквідації галузі й охорону зачищеної території. Постає питання: криза колись закінчиться? Без сумніву, криза закінчиться, як і кожна велика криза, національним відродженням. На це піде чимало років. Але за той час від кіноіндустрії в Україні не залишиться й сліду. Зникне вже друга хвиля молодих кінематографістів. На кадрове відновлення піде ще кілька років. Питання наступне: чи варто терпіти наругу влади над культурою України? Може, простіше всім постраждалим від влади (не лише кіно) зібрати свою волю, інтелект і славу в єдиний кулак і вибити владі мародерів ікла аж до кутніх? Винести владу з коридорів влади ногами вперед.

Але, увага! Корупція стоїть на сторожі влади! Скрізь зваричі! Зваричі всюди! Зваричі, як круки, обсіли всі гілки влади - і судову, і міністерську, і банкову, і всі ліхтарі вздовж вулиці Банкової.
Розігнати круків можна цілком в конституційний спосіб - люстрацією - на наступних парламентських і президентських виборах. Не допустивши до владних крісел жодного з тих, хто спланував і запровадив кризу в Україні. Жодного зварича.

Юрій Іллєнко 
член Політради ВО "Свобода", кінорежисер