Муха й бджола (байка, Леонід Глібов). Народна мудрість!

Весною Муха-ледащиця

Майнула у садок

На ряст, на квіти подивиться,

Почуть Зозулин голосок.

От примостилась на красолі

Та й думає про те,

Що як то гарно жить на волі,

Коли усе цвіте.

Сидить, спесиво поглядає,

Що робиться в садку;

Вітрець тихесенько гойдає,

Мов панночку яку...

Побачила Бджола близенько:

— Добридень! — каже їй. —

Оддиш хоч трохи, моя ненько,

Сідай отут мерщій.

— Та ніколи мені сидіти, —

Одвітує Бджола, —

Вже час до пасіки летіти:

Далеко від села.

— Яка погана, — Муха каже, —

На світі доленька твоя:

Раненько встане, пізно ляже...

Мені б отак — змарніла б я,

За тиждень би головоньку схилила.

Моє життя, голубко мила, —

Талан як слід:

Чи де бенкет, чи де обід

Або весіллячко, родини, —

Такої гарної години

Ніколи не втеряю я:

І їм, і ласую доволі, —

Не те що клопоти у полі

І праця бідная твоя! –

На річ таку Бджола сказала:

— Нехай воно і так;

Та тільки он що я чувала,

Що Муху зневажає всяк,

Що де ти не поткнешся

Або до страви доторкнешся, —

Тебе ганяють скрізь:

Непрохана не лізь.

— Стару новинку, — каже Муха, —

Десь довелось тобі почуть!..

Запевне, дурень дурня слуха...

Велике діло — проженуть!

Не можна в двері — я в кватирку

Або пролізу в іншу дірку –

І зась усім!



Нехай ся байка мухам буде,

Щоб не сказали часом люде,

Що надокучив їм.