 Досить нарікати на долю, на Бога, на сусідів, на обставини, на кого-завгодно і на що завгодно. Час, коли вороженьки гинуть, як роса на сонці ніколи не прийде. Це все одно, що вірити в те, що колорадські жуки передохнуть самі собою.
Цікавим є те, що українець все знає. Кожний українець знає, що його начальник гад, і бодай би він здох, що всі депутати пройдисвіти, і щоб вони пішли до дідька лисого. Знає українець про політику та політиків все, що завгодно. На своїй кухні з кумом та за чаркою зазвичай відбуваються революції та державні перевороти, з понеділка куми обіцяють не подарувати цим триклятим жодної копійки та жодного слова образи. В своїй хаті кожний українець – герой. Це у себе вдома. А що поза своєю домівкою?
Дійсно. Чого ж це українці так погано живуть. І роботящі, і черноземи і кліматичні умови і жінки самі найгарніші, тобто Господь все зробив, щоб українець тільки те і робив, що плодився б та розмножався, і нічим би не переймався. А українець, що зробив? Правильно. Взяв і все... рав. І чого бідний, бо дурний.
Ну от, вийшов українець на вулицю і відразу перетворився на совкову перелякану особу. А боїться українець всього і всіх. Прокурорів та суддів, міліціянтів та всіх, хто в погонах, чиновників та сусідів, а особливо чорноротих хвесьок, які можуть "поробляти", дощів та спеки, зародить бараболя чи не зародить, і головне – боїться взяти на себе відповідальність. Відповідальність – будь-яку, причому українець може вигадати тисячу причин, щоб змитись додому з профспілкових зборів, не піти на вибори, пересидіти в хаті, доки не минеться. А після того, коли сталося, як завжди, українець любить вийти зі своєї хати з виглядом справжнього розумника та сказати: "Ну я ж казав, що так і буде. От дурні, поперлися".
Звичайно, що так довго не могло продовжуватись. Сидіти в центрі Європи та рахувати це хатою, яка скраю, мати самих гарних жінок та чорноземи підприємливі сусіди не подарували. Наші жінки прийшлися до вподоби європейським борделям, чорноземи досить скоро прийдуться до душі світовим транснаціональним кампаніям, брати-росіяни вже не словом, а ділом перетворюють Україну на братню, дружню та слов'янську Україну. Ще зовсім недовго і українці стануть знову малоросами, а Україна стане територією. Українця цим не здивувати, бо тоді наш національний гімн стане справжнім гімном. Тоді ми будемо гадати вмерли чи ще не вмерли, живемо чи існуємо, є справедливість або її немає в світі. Ой, немає правди на землі.
То хто винен? Хто винен в тому, що голова профспілки захищає інтереси власника та директора? Чи не ти обрав такого голову профспілки? Хто винен в тому, що депутати твоєї ради тільки те і роблять, що ділять основу місцевого самоврядування – землю, майно,бюджет та примножують лише свій достаток? Хто винен в тому, що твій двічі не судимий Президент не може вийти з запою, а підприємливі сусіди користуючись цим вже намагаються посягнути на віру та на твою душу? Хто винен? Хто винен в тому, що вибір упав на гіршу та ще гіршого? Чи не ти годував роками, як електорат, цих політиків, цю псевдоеліту за кіло гречки або за карету швидкої допомоги або за ілюзорну любов пухнастого політика. Ти спродав за копійки свої акції, ти роками голосував або взагалі не голосував, закривав очі на всім відомі речі, відсиджувався в своїй хаті та нарікав, нарікав і нарікав.
Для того, щоб українцеві не бути дурнем, слід почати з себе. Зміни спочатку себе, а вже потім зміниться світ навколо тебе. А поки цього не станеться, українець буде жерти січку в кращому випадку та годувати себе внутрішньою ненавистю на весь світ і тим самим на самого себе.
А на сьогодні можна впевнено сказати, як би це не було жорстоко:
Народ достойний свого правителя, а тому їжте, українці, аж поки не повилазить.
http://narodna.pravda.com.ua/ |
1
3
