23 серпня нарешті завершилася 8-річна епопея із ремонту-реставрації музею Шевченка у Каневі. Точніше сказати, майже завершилася. Адже було відкрито лише першу чергу. Роботи ще триматимуть, хоча наспіх відреставрований музей уже відкрив двері для відвідувачів.
 Відкриття відбулося, на диво, без помпезностей та шароварщини. Янукович приїхав у Канів у діловому костюмі. Відкриттям музею нова влада розпочала культивувати нового Шевченка – такого собі українського денді – стильного освіченого столичного франта, яким він був у молоді роки. Такому новому образу Шевченка, за задумом авторів, відповідає оновлений у стилі модерн музей його імені.
Реставратором музею за кілька місяців до відкриття було призначено Ларису Скорик. Вона категорично відмовилася від ескізів художника Василя Кричевського. За її новими ескізними роботами повністю оновлено фасад та інтер’єр приміщення. Увесь інтер’єр музею витриманий у строгому стилі – гранітна підлога, високі колони, заґратовані вікна, стіни у сірих та білих пастельних тонах. У холі музею розміщено величезний камінь, вкритий червоною китайкою. Це символ Шевченка, який, за словами Івана Дзюби, став „наріжним каменем нашої національної будови”. По обидва боки – величезні портрети Шевченка у різному віці. Експозиційні зали містять по мінімуму картин та експонатів митця. Насправді, якщо закрити очі на експонати – картини, твори та речі Шевченка – одразу по інтер’єру неможливо здогадатися, кому присвячений музей. Один із перших відвідувачів музею – режисер Олесь Санін – влучно описав це враження: „це як сторінка із Інтернету – набираєш у Гуглі „Шевченко” і бачиш сторінку із „Вікіпедії” – там є портрет Шевченка, є його картини, є інформація про нього ...і все”. Його, Шевченка, тут немає. Може, він сюди колись і прийде, хоча б вночі.
Утім прихильники нового музею не зважають на це і закликають за допомогою експозицій музею звикати до нового образу модерного Шевченка.
„Музей – це спроба говорити про Шевченка як про людину модерну”
Відкриттям оновленого, відреставрованого музею Т. Г. Шевченка команда Президента зробила сміливий крок у переосмисленні образу Шевченка.
– Ми забуваємо, що Шевченко – це елітний поет. Ми знаємо, що це був франт, представник золотої молоді. Ми не повинні про це забувати. Ми повинні такого Шевченка пропагувати. Коли кілька років тому ми розробляли концепцію пам’ятника Шевченка у Варшаві ми зробили молодого Шевченка – студента Академії, в якого закохувалися усі петербурзькі дами, - заявила журналістам заступниця Глави Адміністрації Президента Ганна Герман. – Коли мене сьогодні спитали, чи приїде Президент у вишиванці, я сказала „ні”, тому що Шевченко – це не лише вишиванка. Це також фрак і метелик.
.jpg)
На думку Герман, образ Шевченка-„діда у кожусі” українцям нав’язували за радянських часів. Радянська пропаганда стверджувала, що все українське – то селянське, „у кожусі та кучмі”.
– Давайте дивитися з іншого боку. Давайте культивувати образ молодого, модерного, освіченого Шевченка , який знав європейські мови, музику, бо на старого діда в кожусі та кучмі ми вже надивилися, - сказала Герман. – Цей музей – одна із перших спроб говорити про Шевченка як про людину модерну.
Новому образу „модерного” Шевченка має відповідати і його іменний музей. Такий принцип узяла за основу головна архітекторка музею Лариса Скорик.
– Ми зробили музей таким, який відповідає модерній постаті Шевченка. Мені шкода, що поширився стереотип Шевченка у шапці й у кожуху. Він був молодим, елегантним, красивим, він був улюбленцем мистецьких салонів, - сказала Скорик.
Архітекторка відкидає усі звинувачення про те, що вона, знищивши усі наробки художника Василя Кричевського, знищила усе, що було українського в музеї.
– Коли приїжджав онук Василя Кричевського – Лінде-Кричевський – він сказав, що його дід „не знав, що йому роботи далі”. Адже в нього завжди були куратори від ЦК і від партії, які казали, як має будуватися, - сказала Скорик. – Тоді був такий принцип: „соціалістичний за змістом, національний за формою”. Форма, як правило, проявлялася в орнаментаціях, в розмальовках. Він, бідолага, робив безліч ескізів, як розмалювати це музей. Я бачила його ескізи – які вони вимушені і вимучені. Він пробував то майолікою – відмовився, то пробував живописом, то в гуцульському стилі. Це все була мука. Коли Лінде-Кричевськмий приїхав до мене і подивився, то сказав, що „мій дід мабуть, зробив би так само”.
„Це перший крок до знищення Тараса Шевченка і величезний удар по українській культурі”
У той час, коли нова команда Президента заявила про створення модерного музею, що відповідає оновленому образу Шевченка, чимало знавців творчості та постаті Шевченка вважають за злочин існування такої пам’ятки. Працівниця Шевченкового меморіалу, заслужений працівник культури України Зінаїда Тарахан-Береза, відкриття цього музею назвала першим кроком до знищення Тараса Шевченка в Україні. На її думку, цей музей – акція проти України, спрямована, щоб принизити український народ.
За її словами, ще до реконструкції музей отримав найвищу оцінку. Колишній віце-спікер Європарламенту Мігель Мартінес, коли побачив цей музей, звернувся до найвищих владних структур і сказав: „Мене настільки ваш музей вразив своєю національністю, я відчув тут, хто такий Шевченко і що таке Україна. Це буде привід для того, щоб Україна „ввійшла” в Європу. Ми зробимо так: ви негайно оформляйте документи на цей музей і надсилайте нам. Це буде третій музей, нагороджений Європарламентом. І це допоможе Україні через ваші культурні, історичні, мистецькі здобутки увійти швидше в Європу”. За політичними бійками та дискусіями ніхто цього не зробив.
– А сьогодні пані Скорик вирішила зробити це іншим способом. Вона вирішила, що то був периферійний музей. Я вважаю, що це – злочин проти народу. Підходило дуже багато людей до Тарасової світлиці, і вони так раділи. Люди говорили, що це лишився єдиний осередок Шевченка, і добре, що його не торкнулася пані Скорик. Але я не налаштована песимістично. Народ сказав своє слово про цю експозицію і про те, яке злочинство було зроблено в музеї. Колишній музей відвідали мільйони людей не тільки з України, а з цілого світу, і всім музей приносив натхнення, розраду, глибину знань Шевченка, багатогранність його таланту, а сьогодні люди виходять і говорять, що немає тієї теплоти, немає того світла, немає тої любові і того добра, що їх випромінював музей ось уже 72 роки, - сказала Тарахан-Береза.
На її думку, Скорик знищила все, що було українського в музеї. Це є першим кроком до знищення Тараса Шевченка і це величезний удар по українській культурі.
„Таке враження, що завтра в цьому музеї можна повністю змінити експозицію”
Чимало інших відвідувачів нового музею теж заявили про своє несприйняття такого музею з новим Шевченком. І лунало це не просто з вуст простих людей – а з вуст відомих митців. Так, режисер Олесь Санін оцінив намагання реконструкторів осучаснити музей та комп’ютеризувати його. Але це, на його думку, знищило притаманний йому раніше „запах історії”.
– Будь-який музей має своє унікальне обличчя. Але в мене поки що враження, що завтра в цьому музеї можна повністю змінити експозицію, - ділиться враженнями режисер. – Може, я глибоко помиляюся, але думаю, що вони все дуже швидко робили, ще є запах фарби, а я не люблю новий запах у музеях. Навіть у хороших музеях сучасного мистецтва –– Метрополітен – там є запах історії. Тут поки-що запаху історії немає. Але я сподіваюся, що тут все таки з’явиться цей пил часу.
Він зауважив, що архітекторка Скорик даремно говорила, що колишній реставратор Кричевський, працюючи над музеєм, у душі сподівався, що хтось інший прийде та переробить усе, адже робив це на замовлення радянської влади. Сьогодні таке враження складається про саму Скорик.
„Шевченко – це душа, а тут зробили таку собі пусту картинку”
Із Саніним погоджується заслужена художниця України Олександра Теліженко.
– Тішить те, що розписи, які були всередині, вони не знищені, а лише зашиті. Можна потім взяти і відкрити, реставрувати через якихось років три. Оце ось візитка музею. Ви пам’ятаєте, що тут було? Тут був оригінальний вітраж. А тепер заґратовано все. І цим все сказано, - вважає Теліженко. – Вихолостили душу, і зробили шлягер, який можна зробити у кожному місті. Не конче було це робити на Тарасовій горі. Душу сховали в запасники. Експозиції немає, є такий західний хіт, який можна робити будь-де. А Шевченко – це душа. Тоді як тут зробили таку собі пусту картинку – модний західний шлягер. Але ж Шевченка треба знати і шанувати! Мабуть, Ларисі Скорик це ментально недосяжно.
Так що ж відкрили на Чернечій горі у Каневі – осучаснений модерновий музей Шевченка чи ... справді його мавзолей? Ймовірніше мала рацію Зінаїда Тарахан-Береза: оцінку цьому музею згодом поставить сам український народ.
Анна Тарасова
http://pro-vincia.com.ua/articles_photos/1237.JPG |
0
0
