Після Майдану: 5 помилок, які необхідно виправити

20 лютого 2016, Київ 17:46                                                                                    

Після Майдану: 5 помилок, які необхідно виправити

Путінська агресія змусила трохи змінити цілі, тому значна частина активних громадян переорієнтувалася на збереження України та допомогу війську і переселенцям.

Два роки тому в центрі Києва проливалася кров. Останні дні протестів були найтрагічнішими. Про них важко згадувати і неможливо забути. Кадри самі виринають перед очима.

  Після Майдану почалася війна, котра триває і досі, бо Росія-агресор не має наміру зупинятися й сподівається, що от-от Україна розвалиться. Мета ж українців – за жодних обставин цього не допустити.

  Між Майданом і війною був надто малий проміжок, тому відрефлексувати революцію та що робити далі не було часу. Путінська агресія змусила трохи змінити цілі, тому значна частина активних громадян переорієнтувалася на збереження країни та допомогу війську і переселенцям.

  Виправити, поки не пізно

   Зараз, з позиції часу, можна виокремити ключові помилки, котрих допустили народ і влада, аби негайно взятися за виправлення їх :

       Першою помилкою, котру здійснено ще під час протестів, стало те, що революціонери припинили будувати паралельні інституції. Послухалися нової політичної верхівки, піддалися почуттю патерналізму й передали країну назад в руки старого дірявого держапарату.

Частково причиною таких дій стали війна й страх остаточно розвалити державу, вибивши кілька сегментів із владної вертикалі. Більшою мірою проблема полягає в тому, що активісти, лідери думок та протестувальники недостатньо серйозно поставилися до самої ідеї створення паралельних інституцій під час Майдану й надто пізно змусили дослухатись до цієї ідеї політиків, котрі проголосили себе лідерами революції.

Нова паралельна вертикаль могла б майже без перехідного періоду замінити неефективні держструктури режиму Януковича. Очолювати народні інституції мали би не політики, а технократи (влада та політсили-паразити успішно постійно використовують це слово, аби усіляко знівелювати його значення), котрі згодом мали би замінити на політичній арені нових-старих популістів та імітаторів реформ.

Через недалекоглядність одних та відсутність важелів впливу в інших «нова» влада просто змінила вивіски, тим самим не змінивши по суті нічого. Втрачено шанс перезачинання традиції, адже потрібен був новий старт. Старі інституції мають жахливий рейтинг недовіри і з часом вона тільки зростає.

  Тому друга помилка: обрання на президентських та парламентських виборах «старої гвардії», замість того, аби довірити свій голос молодим активістам та лідерам думок. Чи міг взятися ламати стару систему президент, котрий завше був її частиною? Котрий в ній ледь не від самого початку її існування, як і майже всі лідери найбільших політичних сил країни?

Із таким вибором народу Україна була завідомо приреченою на імітацію реформ та перетворень. І так триватиме надалі, поки люди не почнуть обирати політиків з іншою системою мислення, котрі не вбудовані у вертикаль.

  Третя помилка полягає в тому, що українці дозволили політикам перетворити боротьбу з корупцією та реформування країни на елемент піару та політичної гри. Якби не тиск частини суспільства та Заходу, то взагалі нічого не втілилося б в життя. Влада не хоче змінюватися навіть в умовах війни, хоча інстинкт самозбереження мав би підказувати їй зовсім інше. Так само режим неготовий віддавати повноваження на місця, тому виникає патова ситуація.

  Четвертий промах – відсутність верховенства права. З вищих чинів так ніхто й не поніс належної відповідальності: ні зі старої влади, ні з нової. Порошенко не посадив трьох друзів, як радив Лі Куан Ю, ні навіть трьох ворогів.

Ніхто так і не відповів за «закони 16 січня», за розстріли та побиття на Майдані, за Іловайськ та Дебальцеве. За халатність, корупцію, відпуск злочинців та все інші діяння уже нової влади.

Якщо режим Порошенка-Яценюка не карає нікого за подібні речі, то, мабуть, і не вважає їх злочинами.

Відсутність усвідомлення відповідальності за скоєне чудово ілюструється тим, що у владі ніхто не подає у відставку, коли здійснює провал. Будь вони самураями, то держапарат мав би скоротитися вдвічі чи й більше, через масову хвилю самогубств. Схоже, ніхто не розуміє, що через кожну помилку страждають конкретні люди. Кожне падіння курсу, втрата робочого місця, кожен день затягування реформ та пудрення мізків комусь може коштувати життя.

  П’ята помилка – відсутність нових правил. Система діє за старими лекалами. Рішення далі спускають згори. Влада не пояснює своїх кроків народу, а потім звинувачує його в тому, що її неправильно зрозуміли. Проте належна комунікація відсутня й всередині самої влади. Президент приїжджає дочавлювати Верховну Раду в кращих традиціях Януковича. Від того постійні торги за кожне рішення, конфлікти та недовіра всередині коаліції чи то вже екс-коаліції.

Власник телеканалу, котрий не розуміє основ комунікації – це провал. Через це дублювання функцій, перетягування покривала, таємні домовленості, конфлікти, непорозуміння, брак свіжих ідей, старі схеми і, як наслідок, недовіра народу.

  Чи є ще можливість щось змінити?

Можливість виправити помилки існує завжди. Правда, чим пізніше за це взятися, тим гіршим виявиться результат і тим більшою буде ціна, котру доведеться заплатити. Працювати потрібно і на зараз, і на довготермінову перспективу. Далеко не все вдасться розв’язати за цієї влади, проте це не означає, що потрібно скласти руки і чекати з моря погоди до кінця каденції Порошенка.

  Несторівська група недарма наголошує на новому суспільному договорі – це шанс на повернення довіри до існуючих державних інституцій. Будувати фундамент нової країни слід довкола тих держструктур, котрі поки що не мають заплямованої репутації та негативного іміджу.            На цю роль претендують: патрульна поліція, частково військо та новостворені антикорупційні інституції. Не можна дозволити владі підім’яти їх під себе та використовувати у власних інтересах.

  Також необхідно домагатися продовження процесу децентралізації та передачі повноважень на місця. Там слід вибудовувати низові локальні ініціативи та інституції. На їхніх плечах можуть постати нові регіональні та всеукраїнські об’єднання, що стануть основою для нових політсил та рухів.

Тому за жодних обставин на чергових та дочасних виборах не можна віддавати голоси за тих, хто неодноразово скомпрометував себе, перебуваючи у владі. Варто дати шанс новим партіям та їхнім лідерам.

  Можливо, саме вони, не втягнуті ні в які схеми та договорняки, навчать нести відповідальність за скоєне екс-владу. Поки що ж необхідно домагатися справедливого правосуддя для всіх, аби суди більше не були судилищами.

  Крім всього цього країна потребує й стратегічного бачення майбутнього. А щоб це бачення витворити, необхідно налагодити комунікацію між різними сферами суспільства, групами, лідерами думок та моральними авторитетами. Вислухати можливі візії, вирахувати найкращі варіанти і дослухатися до конструктивної критики. Якщо щось із цього всього вдасться втілити, то в країни справді є шанс.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції