| Цей світ уже не вірить в чистоту Цей світ уже не вірить в чистоту Ні подихів, ні поглядів...Тим більше Не вірить він у музику святу, Кохання дотик променем і віршем... У щиру безкорисливість плеча,  Готового підтримати сердечно. Такий вже час... такий свавільний час, Що робить нас рабами,безперечно... Рабами тих, хто думає "не так", Рабами тих, хто "все про тебе знає"... І носиш душу зренену навспак (Її вже, певно, й Ангел не впізнає)... Цей світ уже сказився від тривог, Глибоких травм і неземної люті... Тут потайки щодня ридає Бог Над душами, що кригою закуті... То що ж у цьому світі я роблю? Ліплю себе? Ловлю себе? Шукаю? Скоріш за все - приречено люблю... Відмолюю. Малюю. Оживляю...                              Світлана Костюк |