Вірую в єдину святу соборну і апостольську Церкву

Говорити, як, на жаль, ми це часто робимо, про багато Церков в абсолютному значенні цього слова, є явною суперечністю.

У "Символі віри" визнаємо: "Вірую в єдину святу соборну і апостольську Церкву", бо воплочений Божий Син Ісус Христос, наш Спаситель, заснував тільки одну Церкву.

Вживання слова "Церква" в множині є доказом немочі людини, яка через свої гріхи роздерла єдину Церкву на сотні структур, що називають себе Церквами, але ними не є. Мене часто запитували, чи треба щось робити, щоб повернути первісний властивий вигляд Христової Церкви в нашому народі.

Моя відповідь дуже проста: якщо хочемо бути справжніми християнами, жити відповідно до засад Божого об’явлення, то не маємо вибору, мусимо здійснювати те, що визнаємо устами і серцем у "Символі віри", а це значить зберігати Церкву одною та позбутися всякого марення про багато Церков.

Зверну увагу на ще одну річ, про яку не можна забувати. Що є справжньою основою єдності християн? Це надзвичайно важливе питання, бо подаємо безліч причин, якими хочемо виправдати або щонайменше пояснити наявність великої кількості більших чи менших організації, які вважають себе повноцінними Церквами. Ми навіть вказуємо як на підставу суттєвих відмінностей церковні обряди чи богословську науку, яких треба дотримуватися будь-яким коштом.

Однак, якщо задумаємося, що таке обряд чи богословська наука, то зрозуміємо, що хоча вони можуть бути справді різними, все одно не виправдовують поділу.

Бо що таке обряд? Це спосіб, як ми молимося, як почитаємо Триєдиного Бога. Можна сказати, що обряд - це те, як різні народи бачать ті самі реалії.

Наведу приклад ікони Богородиці в соборі Святої Софії у Києві та не менш популярний образ Пресвятої Богородиці у Гваделупі в Мексиці. Чи це дві різні особи представлені на іконі та образі, чи все-таки різний спосіб представити ту саму Матір Ісуса Христа?

Здавалося б, іншою є ситуація з богослов’ям, бо в ньому справді є певні відмінності. Одначе не можна забувати, що богослов’я – це зусилля людського розуму за допомогою суто наукових засобів пізнавати (наскільки це для людей можливо) зміст віри в Бога і всього, що з Ним пов’язано. Західнохристиянська традиція вчить, що Мати Ісуса Христа непорочно зачата, а східнохристиянська передає ту саму правду (що Марія з Назарета не мала навіть найменшої тіні гріха) словом "Пресвята".

Що є і мусить бути спільним та однаковим для всіх християн? Хоч би як з точки зору богослов’я ми сприймали ті чи ті питання в Божому об’явленні, хоч би як у наших молитвах ми зверталися до Господа Бога - спільною і однаковою мусить бути наша віра!                      

Тож чи можливе повернення до одної Христової Церкви - Київської, яку нам передав рівноапостольний великий князь Володимир? Моя відповідь звучить беззастережно: так, якщо з Божою допомогою всі щиро бажатимемо такого повернення.

Дехто скаже: ми вже настільки поділені, що це цілковито неможливо. Із тим, що це було б дуже важко, я частково погоджуюся, але що неможливо – відкидаю.

Поясню чому. По суті, я вже сказав це вище.

Для мене той факт, що багато людей ставить запитання про єдність Церкви, є своєрідним доказом, що наш народ прагне єдності.

Треба, може, тільки глибше усвідомити, що означають слова із "Символу віри": "Вірую в одну… Церкву".

Нашу журбу, наш біль, наше хвилювання, що Христова Церква в Україні поділена, треба замінити на свідоме, активне бажання бачити її справді єдиною.

Нехай наше "вірую" стане "усім своїм єством я, учень чи учениця Ісуса Христа, щиро бажаю". Для того, хто щиро бажає, усе, що цьому стоїть на заваді, стає другорядним. Тож шановні друзі і подруги, щиро бажаймо виконати Божу волю.

+ ЛЮБОМИР