Недільний ранок. Молоді люди , втомлені робочим тижнем, ще відпочивають, а пенсіонери не поспішають, бо пільгові автобуси почнуть ходити тільки після дев'ятої ранку. І тільки нечисленні пасажири їдуть на ринок. Автобус зупиняється біля МАРКЕТу і в нього заходить подружня пара. Їм років по 35-40. Чоловік вдягнений у форму збройних сил України, обличчя та руки засмаглі, втомлений погляд, в руках дорожня сумка... Очевидно, дружина зустрічала свого чоловіка, що повертався із зони АТО. Сідає пара на задній лаві і чоловік бере руки своєї дружини в свої руки. Так вини і сидять дивлячись один одному у вічі. А в тих очах і любов, і смуток, і ще щось таке, від чого крається серце і плаче душа... Атобус зупиняється на "Водоканалі", пасажири виходять, не звертаючи увагу на пару і тільки одна жінка, років 60, проходячі повз них, затримується на якусь мить і говорить: "Дякую..." А навкруги життя йде своєю чергою , начебто і немає війни. |