Володимир Петренко – символ української революції кінця ХХ століття у Каневі

«Упродовж свідомого життя, в міру можливості, втілював у життя українську національну ідею» - з автобіографії Володимира Петренка.

Народився Петренко Володимир Іванович 1 травня 1938 року в родині учительки і агронома. Дитячі, шкільні роки та початок трудової діяльності пройшли на Дніпропетровщині, у славному козацькому краї. З травня 1963 року він у Каневі, працює електромонтером електролабораторії управління механізованих робіт «Дніпробуду» на будівництві Канівської ГЕС.

У 1970 році закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, факультет української філології, а у 1972 році написав кандидатську дисертацію «Роман Пантелеймона Куліша «Чорна Рада», що була схвалена Академічною радою (Євген Кирилюк, Євген Шабліовський, Петро Кононенко, Іван Пільгук, Микола Сиротюк та ін.), але з ідеологічних міркувань до офіційного захисту не допущену. Продовжував працювати електромонтером, інженером-енергетиком, інженером, майстром дільниці, завідуючим виробництвом, заступником начальника відділу постачання, старшим інженером, начальником відділу, електрослюсарем 6-го розряду та електромонтером 6-го розряду на канівських підприємствах: «Дніпробуд», «Закордоненерго», «Магніт». У вільний час досконало опановує повний курс електроніки Дніпропетровського гірничого інституту та повний курс радіотехніки Харківського політехнічного інституту, досягаючи при цьому найвищої професійної майстерності: «професор», «доктор» - саме так зверталися до нього колеги.

У 60-х роках ХХ ст. входив до Черкаського неформального гуртка українців (Василь Симоненко, Василь Захарченко, Данило Нарбут, Валерій Шпак та ін.), у 1963 році знайомиться та надалі підтримує зв’язки з В’ячеславом Чорноволом. У Каневі пропагує правдиву українську історію, створює неформальне об’єднання на кшталт Січі. Ще у 1963 році запровадив у ввіреній йому виробничій сфері українську мову як у розмовному спілкуванні, так і у технічній документації.

З настанням «Перебудови» у кінці 80-х співпрацює з радіостанціями «Свобода», «Голос Америки», «Німецька хвиля», приймає активну участь у всеукраїнських акціях (мітинги, демонстрації), а в 1988 році вступає до Української Гельсінської Спілки. Бере участь в організації й проведенні установочного з’їзду Народного Руху України (НРУ).

У Каневі формує осередок по підтримці НРУ ще задовго до розробки програмних документів і перших мітингів на Черкащині. Перші зібрання майбутніх рухівців Петренко проводить на своєму городі, що знаходився у районі вулиць Набережна Лінія ІІ та Набережна Лінія ІІІ. На основі Канівської організації створює одну з двох на Черкащині Крайових організацій: Канівську. Проводить перші у Каневі  багатолюдні мітинги з критикою КПРС. Володимир Іванович активний учасник творення та діяльності на Канівщині громадських формувань «Громада Артанія», Товариство української мови Т.Г. Шевченка (пізніше товариство «Просвіта»), Організації Українських Націоналістів, «Союз Українок» та інших. Під час серпневого путчу ГКЧП очолює у Каневі спротив путчистам, першим піднімає над міською владою синьо-жовтий прапор.

Визнаного лідера спротиву комуністичному режиму Володимира Петренка канівці обирають депутатом міської ради І скликання, де він очолює демократичний блок, що стає членом Асоціації демократичних рад і демблоків України. Петренко організовує та сам видає самвидав рухівських газет, передрук рідкісних видань, видає газету «Канівський вісник».  Власними силами виготовив та розповсюдив книжки Павла Штепи «Московство» (73 примірника), Валентина Мороза «Україна в ХХ ст.» (200 примірників), а також написав, видав та безкоштовно поширив у кількості 200 примірників документально-художній роман про учасника УПА «Пісня в неволі».

З проголошенням Незалежності з головою поринає у просвітницьку діяльність серед тодішнього канівського владного Олімпу: від кабінету міського голови до кабінету керівника військкомату розносить, роздає брошури, листівки, газети, книги про історію України, про її героїв, про її минуле та майбутнє, розуміючи, що інших людей ми не маємо, і Україна у нас одна. Підтримує та захищає перші паростки підприємництва у Каневі, бачачи в них формування середнього, незалежного українського класу.

Як один з лідерів НРУ мав усі можливості на початку 90-х перебратися в Галичину, бути там обраним до Верховної Ради та продовжити політичну діяльність на найвищому рівні, але твердо заявив на це: «Там (у Галичині) таких як я багато, а хто буде піднімати Канів?» 

Бере активну участь у Помаранчевій революції, організовуючи поїздки канівців на Майдан у Київ. Живе за гаслом В’ячеслава Чорновола: «Якщо не я, то хто?».

Помер Володимир Петренко 15 листопада цього року після тривалої та важкої хвороби.

Увічнення пам’яті Петренка Володимира Івановича у назві однієї з вулиць Канева повністю відповідає вимогам Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», а саме статті 3: «Імена фізичних осіб присвоюються з метою увічнення пам’яті про осіб, які ... внесли вагомий вклад у боротьбу за незалежність, розбудову Української держави ...» та буде не тільки пошаною його діяльності, це буде пошаною цілій епосі відновлення Незалежності Україні кінця ХХ століття.

МПО ВО «Свобода»